Відшкодування витрат на правову допомогу: міф чи реальність?
Важливою гарантією реалізації, захисту, охорони прав і свобод людини і громадянина є закріплене Конституцією України невід’ємне право на правову допомогу.
Реальна можливість реалізації цього права є однією із головних ознак дійсно правової держави.
Звернення до суб’єкта надання правової допомоги (окрім, безоплатної) звісно передбачає певні матеріальні витрати, тому не менш важливим питанням для осіб, які потребують правової допомоги є можливість їх подальшого відшкодування.
Однак на практиці, виявляється, що зазначена можливість зведена до нуля, навіть, коли адвокат здійснює не тільки представництво, а і надає повний спектр услуг з надання правової допомоги (передбачених ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»), і ніби факт отримання правової допомоги як то кажуть «на лицо».
Так, суд, відмовляючи у стягненні відшкодування витрат на правову допомогу, надану адвокатом, аргументує це тим, що адвокат, незалучений ухвалою суду в порядку ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України), виступає в якості представника сторони по справі, а чинним законодавством не передбачено відшкодування витрат на представництво, при цьому повністю ігноруючи ст. 84 ЦПК України, якою прямо передбачено, що сторони несуть витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката.
Підґрунтям наведеної ситуації є наявність двох процесуальних статусів у цивільному процесі:
a) Представник - особа, яка відповідно до ст. 26 ЦПК України є особою, яка бере учать у справі та яка відповідно до ст. 40 ЦПК може бути адвокатом, повноваження якого підтверджуються відповідними документами.
b) Особа, яка надає правову допомогу, в розумінні ст. 56 ЦПК України, яка віднесена до категорії «інші учасники», має бути фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги ( адвокат або інший фахівець у галузі права).
У зв’язку з цим, склалася думка, що витрати на правову допомогу можуть бути відшкодовані тільки в тому випадку, якщо зазначена допомога була надана особою, яка надає правову допомогу розумінні ст. 56 ЦПК України , та залучена ухвалою суду.
Ось, наприклад, Апеляційний суд Донецької області у своєму Рішенні по цивільній справі № 0506/2366/2012 від 16 квітня 2013 року зазначив: « З тексту договору про надання правової допомоги від 3 березня 2012 року №24, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_9 юридичної консультації ОСОБА_10.( а.с. 15), квитанції про оплату послуг адвоката від 19 вересня 2012 року (а.с. 41), журналів судового засідання 11 вересня 2012 року, 12 листопада 2012 року, 4 грудня 2012 року, 20 грудня 2012 року, 18 лютого 2013 року вбачається, що ОСОБА_10 давала пояснення щодо заявленого позову, заявляла клопотання, задавала питання відповідачу та його представнику, свідкам, висловлювала свою думку з приводу питань, які виникали під час розгляду справи тощо.
Виходячи з норм діючого законодавства, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_10, які вона здійснювала в процесі судового розгляду справи, повинні розцінюватися, як представництво інтересів позивачки.
Оскільки надання допомоги представником не відноситься до виду судових витрат, понесені позивачкою витрати по оплаті послуг представника не відшкодовуються. Тому, в частині стягнення на користь позивачки витрат на правову допомогу за представництво в суді в розмірі 1500 грв. вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.»
Що ж тоді виходить? Представник особи (сторони по справі) який є адвокатом, та який на підставі укладеного договору про надання правової допомоги надавав Клієнту консультацію з правових питань, складав позовну заяву, знайомився з матеріалами справи, представляв інтереси цієї особи в суді, однак не був залучений до участі у справі ухвалою суду, оскільки він вже є учасником по справі в якості представника – не надає правову допомогу?
Варто звернути увагу на те, що дана позиція значно обмежує права особи, котра потребує правової допомоги, оскільки згідно правової позиції ВС України (викладеної у Постанові від 12.06.2009 №2) «особа, яка надає правову допомогу», в розумінні ст. 56 ЦПК України не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, томувона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в ч. 2 ст. 56 ЦПК, тобто: ознайомлення з матеріалами справи та можливість бути присутнім у судовому засіданні.
Окрім значного порушення права кожного на отримання правової допомоги, викладена позиція йде в розріз з діючим законодавством.
Так, відповідно до ст. 12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.
При цьому, представником у суді може бути адвокат (ст. 40 ЦПК України).
Профільний ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» серед видів адвокатської діяльності називає – представництво, яке полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
ВСС України в Ухвалі від 27 червня 2012 р. зазначив, що: «Апеляційний суд послався на ст. 56 ЦПК України та не звернув уваги на те, що вказана норма права врегульовує зовсім інші цивільні процесуальні відносини, а саме відносини щодо осіб, які надають правову допомогу, і які не є особами, які беруть участь у справі, а є іншими учасниками цивільного процесу, тоді як правова допомога надавалась на підставі договору про надання юридичних послуг, є докази сплати таких витрат і перевірці підлягають обставини того, чи є представник, який надавав правову допомогу позивачці, адвокатом чи фахівцем в галузі права та обставини щодо граничного розміру такихвитрат.»
Крім того, ст. 84 ЦПК України до суб’єктів, які надають правову допомогу, відносить адвоката або іншого фахівця в галузі права, не маючи обмежуючись лише особою, яка надає правову допомогу, в розумінні ст. 56 ЦПК України.
Отже, було б абсурдним заперечувати те, що представник-адвокат все ж таки є особою, яка надає правову допомогу, тому цілком логічним є висновок, що витрати, понесені на оплату правової допомоги, наданої як «особою, яка надає правову допомогу» так і «представником-адвокатом» підлягають відшкодуванню.
Однак, поки ВС України не надано розширеного роз’яснення з приводу того, хто ж така насправді «особа, яка надає правову допомогу», в яких випадках та з якою ціллю існує необхідність у залученні її до судового розгляду, буде існувати плутанина, яка наразі призводить до різних точок зору представників судової влади з одного питання, чого бути не повинно.