Санкції проти України: хто залишиться крайнім
Вчора Росія офіційно оголосила санкційний список проти України, до якого увійшли 322 громадянина та 68 компаній. Але, не зважаючи на видимий розмах, навряд чи санкції якимось чином реально вплинуть на нашу державу.
Російський прем’єр Дмитро Медведєв підписав постанову про введення санкцій проти України. Обмеження направленні проти приватних осіб, а також українських компаній. Рахунки, цінні папери та майно усіх учасників санкційного списку на території Російської федерації підлягає блокуванню. Так само не можна буде виводити із країни фінансові кошти.
Станом на сьогодні, такий крок з боку Росії є малоефективним. В 2013 році зовнішньоторговельний оборот між Україною та СНД становив близько 35% всієї зовнішньої торгівлі нашої країни, тоді як на Європу припадало лише 27%. При цьому більша частина обороту з СНД приходилась саме на Росію. Але в 2014 та 2015 роках між державами порвалося багато торговельних зав’язків. Тоді розрив відносин був справді відчутним і виступав одним із суттєвим чинників, які сприяли річному двозначному падінню ВВП. В основному, мова йде про підприємства, які не могли працювати під час активних бойових дій чи залишились на окупованих територіях.
Також постраждали ті компанії, які знаходились на підконтрольній Україні території, а їх ринки збуту та постачальники сировини перебували або в ОРДЛО, або у Росії.
Але з того часу бізнес не сидів, склавши руки. За перші 8 місяців 2018 року більше 40% експорту України припало на країни Європи, і лише 15% – на СНД. Що стосується імпорту, то 43% товарів та послуг Україна придбала в ЄС, тоді як 24% в країнах СНД. Цьому сприяла ціла низка причин. По-перше, ми давно відмовились від постачань російського газу. Сьогодні Україна самотужки забезпечує власні потреби на 50-55%, а різницю ми постачаємо із Європи. Натомість до сих пір залишаємось транзитером для Росії.
По-друге, іще декілька років тому, на українських полицях було чимало товарів – від продуктів харчування до предметів загального вжитку, країною походження яких значилась Росія. Та поступово магазини стали відмовлятись від такої продукції і навіть особливо маркувати їх на цінниках. Яскравий приклад – це Фоззі Груп, яка так само потрапила в число 68-ми санаційних фірм. Вже тривалий час компанія має вкрай обмежений російських асортимент, пропажу якого із магазинів навряд чи відчують покупці.
По-третє, така політика торговельних мереж була підтримана виробниками, більшість із яких стала завозити в Україну товари із своїх європейських заводів замість російських. Інші взагалі пішли на те, аби виробляти значну частину продукції всередині держави. Саме тому для переважної більшості компаній неможливість проводити закупівлі в Росії через заблоковані рахунки навряд стане проблемою, адже потреба в таких закупівля давно відсутня. Гарним кейсом є мережа заправок ОККО, яка постачає паливо із Польщі, Литви, Румунії та Греції, а також частину об’ємів закуповує в Україні. Навіть перебуваючи в санаційному списку, зовсім малоймовірно, аби компанія відчувала бодай якісь складнощі в роботі.
Четвертий пункт стосується українських компаній, які продають власну продукцію за кордон в Росію. В санкційному листі вони здебільшого представлені сільськогосподарськими фірмами, підприємствами металургійної галузі, а також фармацевтичними компаніями. Для них ситуація є найгіршою, порівнюючи з іншими членами списку. Проте навіть її не можна назвати складною і, тим паче, катастрофічною. Треба розуміти, що на сьогодні в Україні фактично не має великих підприємств, які б залежали від продажу власних товарів на ринку Російської Федерації. За останні чотири роки більшість з них провели якісну диверсифікацією продажів, додавши в географію цілу низку ринків, та розширивши присутність в Європі, на Близькому Сході та в Африці.
Натомість із російського ринку вони допоки не йшли, бо він залишався привабливим з точку зору уже налагоджених зав’язків, а також існуючих контрактних зобов’язань. Проте відмовитись від нього точно не стане катастрофою. Навпаки, це відкриє іще більше можливостей, які раніше компанії могли пропускати, вбачаючи існуючий порядок речей не ідеальним, проте задовільним.
Легко припустити, що через три місяця, максимум – півроку, майже увесь експорт українських фірм до Росії знайде нові ринки. Першим та найлегшим варіантом є Європа – компанії стануть більш інтенсивно просуватись завдяки вже встановленим зв’язкам та партнерським стосункам. Складнішим, але потенційно й більш дохідним напрямком виступає Азія, на чолі з Китаєм та Індією. І якщо для великого числа фірм він видавався занадто проблемним, то сьогодні, позбуваючись експорту до Росії, їм прийдеться набагато краще придивитись до азійських партнерів, зосередивши увагу на можливостях, а не перепонах.
Тим не менше, прямі втрати, звичайно, будуть, адже будь-які торгові обмеження ведуть до принаймні короткострокових негативних наслідків. Найвірогідніше, враховуючи загальне число компаній та фізичних осіб, сумарно вони складуть до декількох сотень мільйонів доларів. Але існуватимуть лише в короткостроковій перспективі. Натомість уже в середньострокову плані, їх компенсує зростаючий торговельний оборот з іншими країнами, окрім Росії.
Якщо ж казати про втрати Росії, то вони існуватимуть також в середньостроковому та довгостроковому ракурсах. Адже, як і у випадку з забороною продукції із Європи, влада в черговий раз перекладатиме наслідки на звичайних громадян. Як мінімум, причиною цьому буде погіршення рівня життя людей через зростання цін та перехід на більш дорогі замінники. Але подавати санкції, звичайно, будуть під дуже насиченим політичним соусом, аби викликати хибні враження, нібито російські дії зможуть нашкодити бодай комусь іще, окрім Росії.
