Кадровий потенціал українських ВНЗ: як утримати й мотивувати викладачів
Наші університети готують сильних фахівців, науковці публікуються у провідних журналах, викладачі мають високий рівень знань та експертизи. Але щороку ми втрачаємо талановитих педагогів, молодих науковців і досвідчених професорів, які змушені шукати кращі умови за кордоном чи в успішних індустріях.
Основні причини були очевидними ще в довоєнний час, зараз підсилились фактором війни. Насамперед це низька оплата праці та нестабільність фінансування, що змушує багатьох викладачів працювати на кількох ставках або шукати додаткові заробітки, відволікаючись від викладання та науки.
Ще одна проблемою є відсутність реальних стимулів для професійного зростання. Захист дисертації чи отримання звання найчастіше не додає багато можливостей і не дуже суттєво змінює рівень зарплати.
Крім того, більшість викладачів перевантажені годинами в аудиторіях та бюрократією: замість того, щоб проводити дослідження та в необхідному обсязі ефективно взаємодіяти зі студентами, вони витрачають зусилля на понаднормову роботу зі складання програм та формування різної форми звітності. До цього додається недостатня міжнародна інтеграція, яка обмежує можливості для викладачів розширювати горизонти своєї діяльності та брати участь у глобальних наукових проєктах.
Якщо ми хочемо побудувати університети, які відповідатимуть на виклики майбутнього, ми повинні створити такі умови, за яких викладачі бачитимуть своє майбутнє саме в українському університеті.
Фактор №1: оплата праці
Гідна оплата праці є ключовим фактором. Фінансування університетів має стати прогнозованим і прозорим, залежати не стільки від кількості студентів, а від якості освітніх та наукових досягнень. Викладачі мають отримувати не лише базову ставку, а й доплати за рейтингові публікації, залучення грантів, впровадження інноваційних методик викладання.
Для цього університетам слід розвивати корпоративне партнерство, залучаючи бізнес до фінансування окремих факультетів, кафедр, наукових досліджень. У країнах Європейського освітнього простору значна частина фінансування університетів надходить саме від індустрії, що дозволяє забезпечувати конкурентні зарплати викладачам.
Також в ЗВО України мають створюватися зручні умови для науково-педагогічних працівників для продукування ними аплікаційних заявок на всі можливі грантові програми ЄС та міжнародного освітньо-наукового простору. Це важливо як в розрізі отримання додаткових коштів до заробітної плати, так і для створення комфортних умов роботи в добре обладнаних офісах.
Залежно від своєї специфіки і сильних сторін, університет може отримувати і від держави значно більші кошти. Слід пріоритезувати напрямки розвитку, розвиваючи ключові, найважливіші сфери досліджень та чітко фокусуватися на найактуальніших потребах держави що до освіти.
Не можна обминути питання ефективного управління інфраструктурою, яка у більшості університетів України є дуже складною, часто застарілою, бо у більшості випадків і тут можна знайти суттєві додаткові кошти, які можна і потрібно вкладати у розвиток працівників.
Фактор №2: автоматизація процесів
Ще одним важливим аспектом є зменшення бюрократичного навантаження. Автоматизація адміністративних процесів дозволить викладачам витрачати значно менше часу на звіти і більше – на навчання та дослідження.
Покращення внутрішньої взаємодії з використанням можливостей цифрових платформ дозволяє зекономити багато часу і зусиль при підготовці силабусів, робочих програм навчальних курсів, навчальних планів освітніх програм.
Впровадження репозиторіїв наукових праць сприяє автоматизації у формуванні наукових звітів працівників, що знову таки систематизує роботу, вивільняє ресурс, а додатково робить університети відкритішими, сприяючи його вебометричним рейтингам.
Електронний документообіг забезпечує швидкість прийняття управлінських рішень з приводу будь-яких звернень у справах працівників. Це важливий момент, який вивільняє працівників від рутини подорожей університетом з заявами, зверненнями, поданнями.
І це тільки декілька прикладів, а є ще зручні інструменти формування розладів, навчального навантаження, ведення успішності та багато інших, які мають спрощувати життя.
Фактор №3: міжнародна інтеграція
Не менш важливим є забезпечення доступу до міжнародних освітніх і наукових програм. Програми академічної мобільності мають бути доступними для викладачів так само як і для студентів. Для цього потрібна розширена грантова підтримка стажувань за кордоном, що дозволить розширювати міжнародне партнерство і підвищувати престиж українських університетів. Не слід недооцінювати також підтримку запровадження англомовних програм викладання, що дозволить у час післявоєнного відновлення України залучати іноземних студентів, а вже зараз будувати програми подвійних чи спільних дипломів з потужними європейськими університетами.
Важливим аспектом розвитку університетів є інвестиції в науку та створення сучасної дослідницької інфраструктури. Університети мають розширювати програми грантової підтримки для науковців, допомагати їм у підготовці грантових заявок, зменшуючи адміністративне навантаження.
Важливим є створення механізмів комерціалізації наукових розробок, щоб університети могли перетворювати свої відкриття у реальні бізнеси проєкти. Європейські університети активно співпрацюють з IT- і біотехнологічними компаніями, що дозволяє викладачам брати участь у комерційних розробках без відриву від академічної діяльності.
Щоб ці зміни стали реальністю, необхідні конкретні дії, не лише на рівні держави, а й на рівні університетів. На інституційному рівні потрібно оптимізувати адміністративні процеси, розширювати співпрацю з бізнесом і створювати умови для кар’єрного розвитку викладачів, зокрема через міжнародні проєкти та інноваційні освітні програми.
На державному рівні вже запроваджується нова система фінансування університетів, яка враховуватиме якість освіти та наукові досягнення, також пілотуються процедури для спрощення процесів акредитації через механізми інституційної акредитації, здійснюються кроки з оптимізації витрат через цільове інвестування у наукову інфраструктуру та створення дієвих механізмів підтримки українських дослідників.
Якщо ми хочемо мати сильні університети, ми повинні зробити все, щоб викладач мав гідну зарплату, стабільні умови праці, доступ до науки і міжнародної співпраці. Українські університети мають стати не лише місцем навчання, а й місцем, де викладачам хочеться працювати, досліджувати, розвиватися. І ми можемо цього досягти.
