Партнерство у побудові правовідносин та раціональневирішення конфліктів є об’єднавчою засадою діяльності високопрофесійнихучасників міжнародного та національного господарського обігу. Диктат вимогсучасного підприємництва та принципів комерційного управління сприяв утвореннюальтернативних інститутів урегулювання спорів, одним із яких є медіація.
Медіація (ново-лат. :«посередництво»), у її сучасному розумінні, застосовується переважно у країнах англо-саксонськоїродини права з другої половини ХХ століття. Зміст медіації полягає у пошукусторонами конфлікту шляхів досягнення консенсусу за сприяння компетентноїтретьої особи – медіатора. Даний інститут є дієвим засобом вирішення близько 80% комерційних спорів протягом одного дня у Великій Британії. Ефективністьмедіації визнана європейським співтовариством, що полягає у зобов’язаннідержав-членів ЄС щодо впровадження нормативних актів необхідних для виконанняположень Директиви Європарламенту «Про деякі аспекти медіації в цивільних ігосподарських спорах» від 21.05.2008 р (надалі за текстом «Директива»).
Розглянемо певні засади регулюваннямедіації, відповідно до європейських норм. Розпочнемо із характеристикикордонів застосування медіації, апофатичні межі якої полягають у наступному:
1. Процедура медіації не маєзастосовуватись у податкових, митних або адміністративних правовідносинах, абощодо відповідальності держави за дії або бездіяльність при здійсненні владнихповноважень.
2. Медіація не застосовується доправ та обов’язків, щодо яких сторони не вільні самостійно приймати рішеннязгідно з діючим законодавством у відповідній сфері.
3. Медіація не повинна застосовуватисьдо передконтрактних переговорів або процесів судового характеру, або допроцесів, які адмініструються особами або органами, що видають офіційнірекомендації.
4. Медіаційні норми неможуть поширюватись на механізми судових засобів примирення сторін.
Далі, звернемось до характеристикибезпосереднього процесу медіації, до питання як це відбувається практично. Тож,є певні особливості визначені Директивою, що радикально відрізняють медіаціювід перемовин та засад третейського судочинства, і полягають вони у наступному.
По-перше, сторони медіаціїсамостійно приймають вільне рішення щодо початку медіації та керують їїпроцесом. Процедура може розпочатись виключно за волею кожної сторони.
При цьому, суд або інші органи чиособи (зокрема юристи) щодо яких відбулось звернення про допомогу або урегулюванняконфлікту мають право інформувати про можливість медіаційного урегулювання ненавязуючи його (п. 25 Директиви).
По-друге, Медіатор є неупередженимта займає нейтральну позицію. Медіатору забороняється схиляти сторону доприйняття рішення або нав’язувати власну або певну іншу волю.
По-третє, допомога в управлінні процесумедіації покладено на медіаторів, що діють із дотримання вимог професійнихкодексів складених, як правило, неурядовими медіаційними організаціями.Загальні етапи медіації (за практикою регулювання у країнах ЄС) складаються із:(1) направлення медіатору кожною стороною інформації щодо власного баченняконфлікту; (2) спілкування медіатора окремо із кожною стороною; (3) спільназустріч сторін за участі медіатора для порозуміння у зустрічних проблемах; (4) наступнеокреме спілкування кожної сторони із медіатором для визначення пропозиційсторін вирішення спору; (5) остаточна спільна зустріч, де напрацьовується єдинета консенсусне рішення, внаслідок чого між сторонами підписується медіаційнийдоговір щодо урегулювання спору.
Вищенаведене, надає загальнеуявлення про місце медіації у правовій конфліктології. Для більш детальноїхарактеристики, звернемось до безпосередніх практичних переваг медіації.
Для більшості громадян нашоїДержави, звернення до судової влади є ледве не останнім засобом вирішенняспору, та свідчення того факту, що спроби мирного вирішення ситуації зазналиневдачі (як правило). Небажання учасників конфлікту «чути» одне одного єзвичним явищем у практиці судових юристів. Функції медіатора покликанні сприятисторонам у зустрічній активній поведінці для усвідомлення спільного значенняпроблеми, у бажанні працювати над проблемою і у пошуку оптимальних шляхів її вирішення.
Оскільки сторони спору добровільнозвертаються до процедури медіації – це означає, що вони готові до прийняттяконкретних рішень в обмежені строки, зокрема на основі поступок. У зв’язку зцим, спори вирішуються оперативно, як правило протягом декількох годин, або небільше одного-двух днів.
Наступне, при вирішенні спірнихправовідносин судом, сторона не на користь якої вирішено спір – у поодинокихвипадках визнає рішення суду як правове. Тобто, рішення судового органустатично визначає конкретне правовідношення між сторонами та подекуди невирішує проблему у її корені з усіма її складовими. Натомість, медіаційна угода– є результатом роботи кожної сторони та вияв доброї волі (як правило) у їївиконанні. Відтак, між сторонами виключаються питання процесуальних диверсійпід час судового розгляду справи, виключається об’єм ускладнень що можуть виникатиу процесах апеляційного і касаційного оскаржень, ускладнень виконавчогопровадження, тощо.
Конфіденційність. Будь-якаінформація що була надана або створена в процесі медіації не може бутивикористана у судовому розгляді, виключно у випадках, якщо сторони недомовились про інше, або така інформація необхідна для заперечення міркуваньдержавної політики, попередження шкоди фізичному чи психічному здоров’ю особи,або коли розголошення змісту медіаційної угоди необхідне для реалізації абозабезпечення виконання цієї угоди (ст. 7 Директиви). У зв’язку з цим, сторони євільними та відкритими у вирішенні конфлікту та можуть «називати» всіособливості діяльності не побоюючись уваги правоохоронних органів або можливогозниження ділової репутації.
Наступне, професійний медіатор, ізвласного досвіду, може передбачити певні особливості у шляхах вирішенняпроблемної ситуації та запропонувати сторонам конфлікту обговорити такі питанняі урегулювати їх. Натомість суд, в силу положень процесуального права (у таких випадках),є обмеженим у достатньому вирішенні спору засобами судочинства, так як судовийрозгляд не повинен виходити за межі підстав та предмету спору. Фактично,високопрофесійний медіатор, повинен забезпечити виключення конфлікту умайбутньому.
Свобода волі та автономія сторін. Кожнасторона має право вийти із процедури медіації у будь-який момент до укладеннямедіаційної угоди, що випливає із національних європейських практик регулювання.При цьому, національне законодавство має дозволяти судам встановлювати часовімежі для процесу медіації (п. 13 Директиви).
При застосуванні медіації сторонамне слід турбуватись щодо можливого порушення строків позовної давності,оскільки відповідно до ст. 8 Директиви, держави-челни ЄС дбатимуть про те, щобсторони, які обирають медіацію у спробі вирішити спір, у подальшому непозбовлялися можливості ініціювати судове провадження внаслідок спливу строкупозовної давності, під час процесу медіації.
Вищезазначені особливості медіаціївипливають із положень Директиви та фактичної практики медіації в державах-членахЄС. На прийдешньому шляху України до імплементації європейських цінностейправозастосування, парламентаріями ініційовано розгляд проектів законів промедіацію за № 7481 та за № 8137, останній з яких вже було відхилено ВерховноюРадою України в цілому (не зважаючи на те, що юридична техніка останнього єдещо кращою за аналога).
Коментувати проектні нормиозначених документів є досить складним та малоперспективним завданням. Такіскладності обумовленні явним поспіхом у підготовці документів. До прикладу, заст. 6 законопроекту № 7481: «принципправомочності – сукупність прав, якими наділяються сторони, для можливості братиповноцінну участь у медіації». Практико- та науково-юридичний аналізнаведеної норми може бути тематикою для багатьох критичних публікацій. На нашеглибоке переконання, законопроекти є цілковито не готовими для ухваленняпарламентом. Основні питання, що неналежно, а подекуди взагалі не визначеніпроектами – це питання про забезпечення виконання медіаційних угод, правоверегулювання у випадку порушення медіаційними угодами інтересів третіх сторін, атакож: наслідки укладення таких угод, їх юридичне значення, питання оскарження,тощо.
Реалії юридичної практики України формуютьпостулат про те, що урегулювання конфлікту на досудовій стадії є найбільшприйнятним для сторін. Значний об’єм спорів між сторонами вирішується мирнимшляхом під час судового розгляду. Непоодинокі випадки, коли звернення до суду єактом радше привернення уваги боржника у зобов’язанні щодо проблеми, на яку вінпопередньо не зважав. Разом з тим, серед основних завдань юридичної професії,функція урегулювання правовідносин не є останньою. Де-факто юристи – представникиконфронтуючих сторін – систематично виконують деякі функції медіаторів у спорах.
Запровадження на законодавчомурівні інституту медіації, на нашу думку, є схвальною ініціативою, але дляефективної реалізації цієї ідеї Країні необхідно відмовитись від істотногоадміністрування цивільних правовідносин, виключити корупцію, спростити нормиадміністративного законодавства, зокрема законодавства з питань виконавчогопровадження, та забезпечити, нарешті, виконання чинних нормативних актів.