Щодо короткоїісторії та змісту питання.
Суд є засобом утвердження, реалізації та захисту прав,свобод і законних інтересів людини, громадянина, суб’єктів господарювання тадержави. Судочинство має здійснюватись на демократичних засадах за принципамирівності, справедливості та відповідальності сторін конфлікту.
Назабезпечення соціального, правового та демократичного принципу побудови нашоїДержави, в Україні створена і діє система судів загальної юрисдикції, засобамиякої, здійснюється правосуддя.
Статтею125 Конституції України сформовано чотирьох-ланкову систему судової влади, якаскладається із місцевих та апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів таВерховного Суду України – найвищого судового органу.
Інстанційнеутворення судової влади зокрема обумовлено засадами судочинства. Так, відповіднодо ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпеченняапеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Відповідно до ч. 1 ст. 31Закону України «Про статус суддів та судоустрій» від 7 липня 2010 року №2453-VI (надалі за текстом «Закон»), судами касаційної інстанції є вищіспеціалізовані суди, які переглядають судові рішення у касаційному порядку.
З оглядуна те, що ст. 19 Конституції України визначає, принцип функціонування органіввлади виключно в межах та у спосіб визначений нормативно-правовими актами,обґрунтовано виникло питання про порядок відправлення судочинства ВерховнимСудом України під час перегляду судових рішень. Зміст питання полягає в тому, щоКонституцією України прямо не передбачено засади перегляду Верховним СудомУкраїни рішень судів попередніх інстанцій.
Щодо суті тлумачення
Вутвердження принципу правової визначеності, складовим елементом якого є принципостаточності рішення суду ( res judicata ), народними депутатами України, було здійсненоконституційне подання, за наслідками розгляду якого, Конституційний Суд Україниухвалив рішення № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року (надалі за текстом«Рішення»).
Внаслідок системного аналізу норм чинного законодавства України, міжнародного правозастосуваннята принципів права, Конституційний Суд України визначив, що:
(1) Конституцією Українивизначено Верховний Суд України найвищим органом судової влади.
(2) Конституцією Українипередбачено виключно одноразове касаційне оскарження та касаційний переглядсудових рішень;
(3) Вищі спеціалізовані суди єєдиними інстанціями, які забезпечують можливість для касаційного оскарженнярішень суду та здійснюють перегляд судових рішень у касаційному порядку;
(4) Верховний Суд України нездійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку, не має повноважень судукасаційної інстанції;
(5) Конституцією України необмежено засади здійснення судочинства виключно в порядку апеляційного такасаційного провадження.
З огляду на вищевикладене,Конституційний Суд України, підтвердив легітимність Верховного Суду України тавизначив, що повноваження Верховного Суду України щодо перегляду рішень яктакі, не є касаційною компетенцією. Тобто, перегляд Верховним Судом Українирішень не складає предмет касаційного розгляду.
РішеннямКонституційного Суду України, фактично підтверджено законність функціонуваннята здійснення судочинства Верховним Судом України.
На нашудумку, із Рішенням Конституцій Суду України погодитись складно, що побічнопідтверджується декількома окремими думками суддів Конституційного СудуУкраїни, у зв’язку із нижченаведеним.
Якпопередньо зазначалось, органи судової влади можуть утворюватись та діятивиключно на підставі, в межах, в порядку та у спосіб, що визначенийКонституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовимиактами.
Одна іздефініцій поняття «оскарження рішення суду» полягає у зверненні до вищестоящогооргану судової влади з метою оцінки законності та обґрунтованості відповідного рішення.
Поважаючипонятійний зміст основних засад судочинства (ст. 129 Основного Закону України),що полягає у їх невичерпності, підкреслимо, що оскарження рішень судуздійснюється буквально ( ad litteram ) шляхом забезпечення касаційного та апеляційногооскарження. Окрема засада щодо «оскарження рішення суду», як спеціальнийелемент, у системі «основних засад судочинства», передбачає вектори їїзабезпечення через апеляцію та/або касацію. Тобто, касаційний та/абоапеляційний порядок складають два достатні шляхи оскарження, які прямовизначені Конституцією.
Далі,відповідно до ч. 4 ст. 129 Конституції України: «законом можуть бути визначенітакож інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій». У даномуаспекті необхідно вказати, що закони України не визначають інших засад судочинствавідмінних від конституційних, але деталізують їх шляхом визначення засадправосуддя у відповідних галузевих нормативних актах. При цьому, залишимопитання про причинний зв'язок коментованої норми щодо «окремих судовихюрисдикцій» (допустимо розглянути в контексті юрисдикції відмінної відзагальної та конституційної) та «засад судочинства».
Враховуючивищезазначене, оскарження судових рішень на засадах відмінних від апеляційногота/або касаційного оскарження Конституцією України не передбачено. Відповідно,на нашу думку, Основним Законом України не передбачено достатньо правовихпідстав для надання Верховному Суду України повноважень щодо перегляду судовихрішень, так як функція перегляду судових рішень реалізується через апеляціюта/або касацію.
Тим неменш, констатуємо, що судова реформа передбачила функціонування чотирьох-ланковоїсистеми судів загальної юрисдикції, у якій Верховний Суд України наділенийповноваженнями щодо перегляду судових рішень. Верховний Суд України, зацивільним, кримінальним, адміністративним та господарським процесами, в порядкуст. 38 Закону:
- переглядає справи з підставнеоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї жнорми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченомупроцесуальним законом;
- переглядає справи у разівстановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною,порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Вважаємо що вищеозначені повноваження Верховного СудуУкраїни порушують принцип «законних очікувань», оскільки такі повноваження єфактичне визнання законодавцем та державою вуілому – порушення судовою системоюпринципів законності та правової визначеності. Повноваження Верховного СудуУкраїни обумовлюють фктичну відсутність остаточності у судових рішеннях тафактичне неоднакове застосування норм матеріального права судовими інстанціями,що повноважні ухвалювати остаточні судові рішення.
Зауважимо, що вищі суди, за відповідними галузями судочинства, забезпечують касаційне оскарженнярішень судів попередніх інстанцій на підставах та на умовах визначенихспеціальним процесуальним законодавством.
З огляду на вищезазначене, підсумуємо, що правоваприрода функції Верховного Суду України з перегляду судових рішень єунікальною. Чинним законодавством не визначено найменування провадження в межахякого найвищий орган судової влади здійснює перегляд судових рішень.