Наприкінці вересня 2025 року канцлер Великої Британії Рейчел Рівз оголосила амбітний план: до 2029 року забезпечити бібліотекою кожну початкову школу в Англії. Це означає створення бібліотек у 1700 школах, де їх зараз немає.

Здавалося б, Велика Британія — розвинена країна з потужною освітньою системою. Як так сталося, що майже дві тисячі шкіл не мають бібліотек? Відповідь проста і сумна: через брак фінансування більшість шкільних бібліотек було закрито. Це позбавило дітей важливої частини їхньої освіти.

Для мене як директора видавництва дитячої літератури ця новина — водночас обнадійлива й тривожна. Обнадійлива, бо уряд визнає важливість бібліотек і інвестує в них. Тривожна, бо показує, що навіть у багатих країнах бібліотеки стають жертвами оптимізації бюджету. І якщо це відбувається там, що казати про український контекст?

Чому бібліотека — це не просто полиця з книжками?

Генеральний секретар Національної освітньої спілки Великої Британії Деніел Кебеде зазначив важливий факт: 1 з 10 дітей не має жодної книжки вдома. Шкільні бібліотеки заохочують читання заради задоволення, і дослідження показують, що відкриття задоволення від читання справді змінює життєві шанси дітей.

Це ключовий момент, адже бібліотека — це не про підручники, а про читання заради задоволення. Про те, що дитина може прийти, подивитися на полиці й сказати: “Я хочу цю книжку. Не тому, що вона в списку літератури на літо. Не тому, що вчитель сказав. А тому, що мені цікаво”.

Для дітей це про смак вибору, свободу, про те що їх голос має значення.

Я пам'ятаю свою шкільну бібліотеку. Маленьку, тісну, з бібліотекаркою, яка завжди знала, що порекомендувати. Саме там я відкрив для себе фантастику, історичні романи, книжки про подорожі. Саме там я зрозумів: читання — це не обов'язок, а задоволення.

Для багатьох дітей шкільна бібліотека — єдине місце, де вони можуть взяти книжку безкоштовно. Де не потрібно просити батьків купити, де не потрібно пояснювати, навіщо тобі книжка про драконів або детективів. Просто бери й читай.

Що означає ця ініціатива для Великої Британії?

Рейчел Рівз, чиї батьки були вчителями початкових класів, назвала цей проєкт “заявою про цінність, яку цей уряд надає всім нашим дітям”. Вона зобов’язалася забезпечити бібліотеку в кожній початковій школі Англії до кінця цього парламенту. Це політичне рішення з глибоким соціальним підтекстом. Це визнання того, що освіта — це не лише математика й англійська мова. Це про культурний капітал, доступ до знань, рівні можливості для всіх.

Ця ініціатива підтримує кампанію “Libraries for Primaries”, яка була заснована разом із видавництвом Penguin у 2021 році. Видавництва, благодійні організації, педагоги роками лобіювали цю ідею. І тепер вона стала урядовою політикою. Це показує нам, що коли є політична воля, зміни можливі. Коли уряд розуміє цінність читання, він інвестує в нього. Навіть якщо бюджет обмежений, навіть якщо є “важливіші” пріоритети.

Джерело: www.penguin.co.uk

А що з нашими бібліотеками?

Наш контекст це міста, де шкільні бібліотеки не поповнювалися новими книжками десятиліттями і села, де бібліотека — це шафа з підручниками в коридорі. А ще згадаймо про школи, зруйновані війною, де взагалі нічого немає.

В Україні ситуація складніша, ніж у Великій Британії. У нас не просто брак фінансування. У нас війна. У нас інфляція, економічна криза, пріоритети виживання. Коли треба відбудовувати зруйновані будівлі шкіл, бібліотеки здаються розкішшю, яку можна відкласти “на потім”. Але чи можна?

Коли дитина живе під обстрілами, коли вона пережила евакуацію, втрату дому, травму війни — саме тоді їй потрібна книжка. Саме тоді їй потрібен простір, де можна втекти від реальності, помріяти, відчути себе в безпеці. Бібліотека — це простір підтримки. Місце, де дитина може бути просто дитиною. Де не треба думати про війну, про обстріли, про страх, а можна просто відкрити книжку про драконів, космос, пригоди — і на годину забути про все інше.

Що можна зробити?

Ця британська ініціатива — це для нас виклик сказати, що ми теж цінуємо наших дітей. Ми теж хочемо, щоб у кожної дитини був доступ до книжок, до простору мрій. Я розумію, що державний бюджет обмежений. Що пріоритети — армія, відбудова, медицина. Але бібліотеки в школах — це не конкуренція цим пріоритетам. Це інвестиція в майбутнє. Бо діти, які читають, стають дорослими з критичним мисленням, емпатією, здатністю до навчання.

Що можна зробити вже зараз?

  1. Благодійні ініціативи. Видавництва, бізнес, громадські організації можуть об'єднатися для створення шкільних бібліотек. Не чекати на державу, а діяти.

  2. Цифровізація. Не в кожній школі можна створити фізичну бібліотеку, але можна надати доступ до електронних книжок. Це дешевше, швидше, доступніше.

  3. Волонтерство. Люди можуть дарувати книжки, допомагати впорядковувати бібліотеки, читати дітям, проводити літературні зустрічі.

  4. Освітні програми. Навчати вчителів, як використовувати бібліотеку не як склад підручників, а як живий простір для дітей.

  5. Лобіювання. Говорити про важливість бібліотек на всіх рівнях — від батьківських зборів до парламенту.

Бо авжеж, хотілося б, аби й в Україні ми змогли реалізувати подібні ініціативи — щоб у кожній школі, навіть у найвіддаленішому селі, була бібліотека, сучасна і відкрита для дітей. Щоб діти з багатих і бідних сімей мали рівний доступ до книжок. Щоб читання було не привілеєм, а правом.

І ця ініціатива — це натхнення і доказ того, що навіть у складні часи, коли бюджет обмежений, можна знайти ресурси для того, що справді важливе. Бо що може бути важливішим за майбутнє наших дітей?

Війна колись закінчиться. І тоді ми запитаємо себе: що ми зробили для наших дітей? Чи дали ми їм лише виживання — чи дали їм також майбутнє? Чи були в них підручники — чи були в них також книжки, які вони обирали самі, які читали заради задоволення, які змінили їхнє життя?

Бібліотека в кожній школі — це не утопія. Це можливість. І британський приклад це демонструє. Тепер наше завдання — знайти цю можливість сказати нашим дітям: “Ви важливі. Ваші мрії важливі. І ми створимо для вас простір, де ці мрії можуть жити”.