Підсумки перемовин у Берліні: прорив чи компроміс? 
Історія міжнародних відносин неодноразово доводила, наскільки важливою є вдала конфігурація сил. Переговорний процес щодо врегулювання ситуації на сході України, який триває останній рік з моменту підписання Мінську-2, характеризується неоднозначними результатами. Зустріч на найвищому рівні , яка відбулася в Берліні 19 жовтня ц.р., передували кілька подій, які мали прямий і опосередкований вплив на позиції сторін. З обережним оптимізмом можна говорити, що для України вдалий момент настав. Головування Німеччини в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), представництво України в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй (РБ ООН), наявний прогрес в реформах, пролонгація санкцій з боку європейських партнерів до повного виконання Росією Мінських угод, зміцнення іміджевої складової України як конструктивного і прагматичного партнера дає шанс здійснити прорив і перейти до стадії постконфліктного врегулювання.
На жаль, говорити про швидке закінчення військових дій на Донбасі передчасно. Домовленості, які були досягнуті під час переговорів у Берліні, ще мають бути виконані. Тим не менш, берлінське рандеву має шанси стати дійсно історичним. Від «норманської четвірки» пролунали заяви про відданість Мінському процесу зі збереженням наявного формату переговорів. Окреслені строки фіналізації «дорожньої карти» з імплементації Мінських угод відтерміновують наступні перемовини на найвищому рівні як мінімум до кінця листопада. Контроверсійним залишається питання щодо місцевих виборів на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Принциповою позицією України є проведення виборів після відновлення контролю за ділянкою українсько-російського кордону. Тож, забезпечення безпекового компоненту є першочерговим завданням. 
Пошук оптимальних інструментів відновлення контролю України над ділянкою власного кордону з державою-агресором стало справжнім викликом не тільки для української дипломатії, але й для європейських політиків. Від початку Мінського процесу розглядалося кілька варіантів забезпечення перманентного припинення вогню і відновлення контролю над кордоном: миротворча місія ООН, поліцейська місія ЄС і поліцейська місія ОБСЄ. Зі зрозумілих причин, миротворча місія під мандатом ООН стане можливою лише після обмеження права вето в РБ ООН країни - терориста. Україна не має стільки часу для реалізації цього сценарію. Ідея поліцейської місії ЄС мала процесуальну перевагу, але винесла на порядок денний багато супутніх питань, зокрема, щодо принципу фінансування, надання мандату, визначення формату тощо цієї місії. Тим не менш, повернення до цієї ідеї не виключається. Роль поліцейської місії ЄС у врегулюванні, скоріш за все, може мати лише технічний і кадровий контекст. Поліцейська місія ОБСЄ (ПМ ОБСЄ) є свого роду компромісним варіантом, перевагою якого є його беззаперечна легітимність. Визнання правомірності цієї ПМ ОБСЄ з боку Росії є критичною умовою для безперешкодного здійснення покладених на неї завдань.
Поліцейська місія ОБСЄ: деякі нюанси 
Діяльність ОБСЄ, яка пов'язана зі здійсненням контролю над кордонами, є невід'ємною частиною зусиль Організації із запобігання конфліктам, регулювання криз і постконфліктного відновлення. Безпека кордонів є складовою національної безпеки. ОБСЄ має всебічний і інклюзивний підхід до питань безпеки з урахуванням трьох вимірів своєї діяльності: військово-політичного, економіко-екологічного та гуманітарного. 
Стамбульський саміт ОБСЄ на вищому рівні (листопад 1999 р.) став знаковим з точки зору визнання ролі поліцейської діяльності як одного із важливих елементів запобігання конфліктам, врегулювання криз і постконфліктного відновлення. За результатами саміту була затверджена Хартія європейської безпеки, яка є одним із основних документів для розуміння специфіки поліцейської місії. 
Отже, Організація стала відігравати відчутну роль в галузі міжнародної поліцейської активності наприкінці 1990-х років. Обмежені контингенти поліцейських місій ОБСЄ виконували завдання в кількох локальних конфліктах. Зокрема, потенціал поліцейських під егідою ОБСЄ був задіяний в ході врегулювання конфлікту в Хорватії (кінець 1990-х – початок 2000-х рр.), потім у Македонії (2001-2002 рр.). Крім того, поліцейська місія ОБСЄ зробила значний внесок у зниження міжетнічної напруженості у Киргизькій Республіці у 2011 році. 
Критика, яка періодично лунає на адресу ОБСЄ, завдає більше шкоди українським інтересам, аніж робить конструктивний внесок у процес розбудови стабільного миру на сході країни. Процедура ухвалення рішень в Організації дозволила направити спостерігачів в рамках Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ (СММ ОБСЄ) в максимально короткі терміни. Хоча мандат СММ ОБСЄ має обмежений характер, присутність міжнародних спостерігачів розширила можливості української сторони у здійсненні моніторингу ситуації на лінії розмежування. 
Варто відзначити, що розгортання Поліцейської моніторингової групи ОБСЄ (ПМГ ОБСЄ) в Хорватії у жовтні 1998 року з метою спостереження за ситуацією у Східній Славонії мало позитивний вплив на процес реінтеграції території до Хорватії. В принципі, за специфікою завдань, які були покладені на ПМГ ОБСЄ, її модель може бути взята за основу в процесі формування ПМ ОБСЄ для відправки в Україну. 
Цікаво, що для Організації подібна місія буде знову мати інноваційний мандат. Як і у випадку зі Спеціальною моніторинговою місією, до цього часу ОБСЄ не мала подібних оперативних формувань. За весь період існування Організації вона не стикалася з такими безпрецедентними викликами. Тим не менш, ОБСЄ показала високий потенціал до реагування і рівень реактивності в контексті СММ ОБСЄ, який має бути використаний в повному обсязі українською стороною. 
Поліцейську місію ОБСЄ можна вважати свого роду розширенням мандату Організації в зоні конфлікту, про що заявив Президент Росії. Навіть в цьому випадку, оперативні можливості СММ ОБСЄ будуть значно посилені. Варто розуміти, що поліцейська місія не буде являти собою миротворчу місію із властивими подібним операціям можливостям, але вона може стати передумовою до подальшого впровадження такої опції. 
Завершення роботи над «дорожньою картою» і паралельне проведення консультацій з Організацією є наступним етапом у вирішенні ситуації, що склалася. З організаційної точки зору, створенню місії передуватиме процес обговорення специфіки мандату, визначення необхідної чисельності, правил і критерій кадрового відбору, типів зброї і правил її застосування, точок розгортання місії, тривалість, умови продовження чи розширення мандату місії, а також її фінансування. Всі ці питання потребують узгодження і затвердження Постійною радою ОБСЄ. Процедурні моменти також потребують часу. 
Отже, зустріч у столиці Німеччини не зрушила жодної цеглинки у Берлінському мурі між Україною і Росією. Недовіра до російської сторони ще довго превалюватиме у зовнішній політиці України. У свою чергу, на ОБСЄ чекає активна робота з узгодження всіх юридичних, політичних, технічних нюансів Поліцейської місії ОБСЄ. Безперечно, з розгортанням місії буде зроблений ще один крок у напрямку миру, стабільності, відновлення територіальної цілісності нашої країни. 
Берліннормандська четвіркапідсумкиполіцейська місіяОБСЄ