Вже півтора року ми живемо між двома реальностями:«Ми програємо», «Ми перемагаємо». Люди, політики, влада, експерти працюють,живуть, віщають між двома граничними можливими результатами розвитку України якдержави і як суспільства. Перемога чи поразка, щасливе незалежне майбутнє вміцній громадянській країні або животіння в корумпованій, залежній від Росіїнедодержаві. Переказувати всі думки, які ширяться в інформаційному просторісправа неконструктивна бо кожний аналіз має сенс і частково вірний.
Я пропоную інший підхід до аналізу: погляд на шляхУкраїни як шлях подолання неможливого. На мій погляд. Україна через вчинкиукраїнців, які діють, думають, мріють, долає неможливе. Коротко кажучи, те щозбулося, не повинно було здійснитися але здійснилося.
Спочатку трохи фактичних результатів цьогоперіоду.
Березень 2014 р. Росія фактично об’являє війнуУкраїні. Війну нову-гібридну, незрозумілу, підлу. Війну, яка народжує зрадниківі героїв, розтліває і зміцнює. Росія при цьому виглядає як страшний велетень, айого цар – Путін, як могутній завойовник, спинити якого майже неможливо.
Вересень 2015р. Росія вже не велетень, а великийдядько в пом’ятому костюмі старого покрою, небритий, в синцях, шкутильгаючий навсю економіку. А цар Путін вже не могутній варвар, а божевільний підстаркуватийправитель, який намагається виглядати і поводитися як мачо.
2013 р. На питання: «Де знаходиться Україна?»,більшість іноземців, в кращому разі, відповіли б – «Десь біля Росії», а то йвзагалі потиснули плечима.
2014 р. більшість людей в світі чітко усвідомлює,що Україна – це країна, яка відчайдушно бореться з Росією і йде доцивілізаційного світу.
2013 р. Янукович вже думає про передачу влади успадок. Громадянське суспільство спить. Українська мова майже другорядна. Росіябудь-де, в економіці, культурі, думках.
2015 р. Янукович – пігмей, про якого вже майже незгадують. Українська мова єдина державна без будь-якихось умов. Росіявидавлюється з усіх площин українського буття.
Мені можуть завжди заперечити, це було, а от заразбуде таке погане, бо зрада, корупція, вата, злив заходу і т. ін. Так, цеможливо але цього не буде. Чому?
По перше, ми стали доросліші. Ми пройшли Майдан іпровели на Небеса нашу сотню. Ми волонтери, які взяли на свої плечі країну. Мизахисники, які пройшли пекло війни. І це зовсім не пафос, це правда. Навіть унайнебезпечнішій сфері ризиків для України – корупції, настають глобальнізміни. Вони полягають не в тому, що всіх переловлять і посадять, хоча це і дужебажано, але поки що не виконується. Річ в тому, що корупція як накопиченнянечесного багатства стає беззмістовною. Подивіться. Більшість корупційних дійшвидко стає відомі суспільству і фігуранти корупції рано чи пізно (незалежновід посади) будуть засуджені. Але головне полягає в тому, що дуже скоронеправедно накопичені багатства не можнабуде пред’являти в вигляді розкішних маєтків, автомобілів, яхт, ювелірнихцінностей. Зріє ситуація, коли над маєтками будуть кружляти дрони, а в воротастукатися Автомайдан. Фото яхт і автомобілів будуть в соцмережах, а питання: «Азвідки у вас годинник за 100 000 $ ?» - буде задаватися чиновникам скрізь.І навіть за кордоном не можна буде матеріалізувати вкрадені кошти.
Описаний «бекграунд» ситуації і впевненість у тим, що в Україніробиться неможливе, вимагає відповіді на просте питання: «А чому це так?» І тутнам треба повернутися до другої частини заголовку – до «Чистоти намірів».
Світом править любов і альтруїзм, а не ненависть іегоїзм. Це фундаментально. І коли у суспільства переважають чисті наміри, найого сторону стає головний гравець світу – Господь. І тоді те, що спочаткуздається як програш – виявляється перемогою і те, що виглядає майже неможливим– здійсниться.
Для тих, хто не дуже сприймає такий аналіз, в силуглибокого матеріалізму, нагадаю деякі факти недавньої нашої історії.
- Революція Гідності не могла бути, але вона відбулася.
- Хлопці, які запалили шини на Грушевського, бігли туди як«провокатори» (там таких було досить), а зостануться в пам’яті як герої.
- В ніч з 19 на 20 лютого 2014 р. все повинно булоскінчитися поразкою Майдану, але закінчилося перемогою.
- Росія в 2014 р. справді могла за короткий період дійтитанками до Дніпра, але не дійшла.
- Захід не сприймав Україну і готовий був її «злити» ще в2014 р. І Росія готувала якусь ефективну провокацію. Але трапився «Боїнг» іЗахід різко подивився в бік України, а Росія вимушена була відповзати.
- Бездарність військового командування, політичногокерівництва, корупція повинні були б розвалити Україну, але сталися волонтери.
Всім цим і багатьом іншим фактам можна даватискрізь раціональне, об’єктивне пояснення. Але люди, які в силу обставин мали імають відношення до цих подій – всі кажуть про щось незвичайне, що їхпідтримувало і підтримує і надихає на здолання Неможливості.
Така реальність. Але всі ці люди мали і маютьголовне – чистоту помислів, любов і альтруїзм у своєму серці. І поки українцібудуть це мати, ми переможемо, як би це не виглядало наївним на фонібагатоходівок Росії і корупційності нашої влади.