Правоохоронне беззаконня, прокурорська безпорадність, суддівська безкарність – громадянин без захисту. Ця формула сьогодні описує стан правосуддя в Україні точніше, ніж будь-які офіційні звіти. І причина цього — не війна, не брак коштів і навіть не політичні інтриги.

Головна причина — двадцятирічні експерименти над системою правосуддя, які під виглядом «реформ» послідовно ламали традиційні запобіжники і залишили громадянина наодинці з репресивною машиною.

КПК Портнова і нова реальність ЄРДР

Переломним моментом стало реформування Кримінального процесуального кодексу у 2012 році. Новий Кримінальний процесуальний кодекс (ініційований у часи Януковича, в розробці якого ключову роль відігравав Андрій Портнов) заклав модель, у якій будь-яке повідомлення автоматично тягне за собою внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) (ст. 214 КПК).

Європейський Суд з Прав Людини (ЄСПЛ), неодноразово наголошував, що механізм початку розслідування має бути обґрунтованим, а не автоматичним. У справі «Смірнова проти Росії» (2003) Суд підкреслив, що свавільне порушення кримінальних справ без належних підстав порушує ст. 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність).

Відключити

В Україні ж ця норма стала інструментом маніпуляцій: будь-яку нісенітницю можна внести в ЄРДР, і особа миттєво опиняється «фігурантом справи».

ЄРДР — сьогодні це інструмент, яким можна маніпулювати: вносячи або не вносячи відомості на замовлення. Така практика суперечить принципу верховенства права, закріпленому у ст. 8 Конституції України.

Тобто будь-яку, навіть безглузду інформацію, можна зареєструвати як провадження, і громадянин не має жодного ефективного механізму його оскарження. Для поліції та інших правоохоронних органів це стало інструментом впливу:

  • хочеш тиснути на бізнес — відкриваєш провадження;
  • хочеш «відпрацювати» опонента — реєструєш безглузду заяву;
  • хочеш заробити — натякаєш, що провадження можна «прикрити».

ЄСПЛ, у справі “Сергієнко проти України” - сформулював чотири висновки щодо вимог ефективного офіційного розслідування випадків жорстокого поводження (ст. 3 Конвенції): оперативність, ретельність, незалежність, прозорість. ЄСПЛ підтвердив, що розслідування, яке не відповідає критеріям ефективності, порушує статтю 2 Конвенції (право на життя, але ширше — на захист громадянина)

Прокурор: «процесуальний статист» замість захисника законності

Відключити

Прокуратура, яка раніше здійснювала найвищий нагляд за законністю, була цілеспрямовано позбавлена ключових повноважень. Сьогодні прокурор — це лише «процесуальний керівник» розслідування, який нерідко не має ані ресурсів, ані інтересу, щоб припинити свавілля слідчого.

Конституційний Суд України ще у Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 3-зп визнав, що функція прокурорського нагляду є невід’ємною складовою системи гарантій прав і свобод людини.

Втім, після «реформи» 2014 року прокуратура була позбавлена загального нагляду. Сьогодні прокурор, здійснюючи процесуальне керівництво, (ст. 36 КПК), фактично перетворившись на статиста, який не зупиняє свавілля слідчих. Отже, громадяни фактично залишилися без безкоштовного державного захисника своїх прав. Ні оперативники, ні слідчі, ні прокурори не несуть відповідальності за якість матеріалів та правдивість обвинувачення.

Варто наголосити, що такий крок не мав нічого спільного з «європейською практикою», якою його виправдовували. У більшості країн Центральної та Східної Європи — Польщі, Литві, Чехії — прокуратура зберігає ширші повноваження нагляду за додержанням законності. Тобто Україна пішла не шляхом «наближення до ЄС», а шляхом штучного послаблення власного конституційного інституту.

Відключити

У Рішенні КСУ від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 Суд прямо наголосив: «Відмова держави від ефективного прокурорського контролю за додержанням законів під час досудового розслідування створює загрозу порушення прав людини».

Рішення Конституційного Суду України, щодо реформи 2019 року (так звана реформа Рябошапки/Чумака) -взагалі розгромні! КСУ, ухваливши низку рішень, визнав неконституційною більшу частину положень реформи органів прокуратури 2019 року.

Тобто навіть Конституційний Суд визнав: мінімізація ролі прокуратури позбавила громадян безкоштовного механізму відновлення справедливості.

Громадяни втратили безкоштовний механізм захисту своїх прав, адже прокурор більше не зобов’язаний відновлювати справедливість за скаргою. Натомість:

  • жодної відповідальності за безпідставні обвинувачення;
  • жодної відповідальності за «порожні» матеріали, які розсипаються у судах;
  • жодної відповідальності за вибірковість реагування.

Замість інституції, яка мала балансувати систему, ми отримали парадокс: прокуратура є, але як інструмент захисту громадянина — її немає.

Суд: абсолютна влада і мінімум контролю

Судова влада перетворилася на касту «богів». Суддя сьогодні вирішує долю справи так, як вважає за потрібне, часто — у залежності від розміру конверта. І хабар беруть не лише за несправедливість, а й за правду.

Коли прокурор приносить «сирий» обвинувальний акт, суддя може або закрити очі на порушення, або використати це як інструмент тиску. Громадянин же, навіть маючи очевидну правоту, не захищений: судове рішення може бути не просто незаконним, а відверто абсурдним.

Українські суди отримали фактично абсолютну владу над долею справи. Хоча Конституція (ст. 129) передбачає засади верховенства права та змагальності, на практиці суди часто ухвалюють рішення без належної мотивації.

ЄСПЛ у справі «Куля проти України» (2006) визнав, що відсутність належної мотивації судових рішень і формальний розгляд справи є порушенням ст. 6 Конвенції.

Водночас у національній практиці саме судове рішення стає інструментом тиску: «є печатка – є закон».

Тобто - папір, є печатка, є флешка з доступом до реєстру — і закон перетворюється на особисту волю того, хто тримає в руках цей інструмент.

ЄСПЛ у справах «Салов проти України» (2005) та «Яременко проти України» (2008) визнав, що використання сфальсифікованих доказів та тиск на суд порушують ст. 6 Конвенції. Ці рішення показують: проблема упереджених та несправедливих судових процесів в Україні є системною і триває понад два десятиліття.

ЄСПЛ визнав порушення статей 6 (право на справедливий суд) і 13 (право на ефективний засіб правового захисту): надмірна тривалість провадження, відсутність адекватного засобу захисту.

Із 130 вироків Суду у справах проти України в 123 (94,6 %) констатовано порушення Конвенції — ілюстрація системного характеру проблем із дотриманням прав.

Нові антикорупційні органи: контроль для партнерів, а не захист для громадян

Здавалося б, створення НАБУ, САП, ВАКС мало змінити ситуацію. Але на практиці ми отримали ще одну паралельну систему, яка живе своїм життям:

  • витрати на їхнє утримання обчислюються мільярдами;
  • результат у вигляді реальних вироків та повернутих коштів — мізерний;
  • часто вони стають «агентами впливу» іноземних партнерів, а не інструментом внутрішньої справедливості.
  • останнім часом «нові інституції» ще й втягнуті у розбірки і протистояння із «старою правоохоронною системою», що не на користь державі.

НАБУ, САП і ВАКС були створені за наполяганням західних партнерів як «прорив». Але, попри мільярдні витрати, результати вражають скромністю.

За даними Рахункової палати, у 2021–2023 роках ефективність відшкодування збитків від корупційних злочинів, розслідуваних НАБУ і САП, склала менше 10 % від задекларованих сум. Це ще раз підкреслює: величезні бюджетні витрати не конвертуються у реальне відновлення справедливості.

ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (2013) наголосив, що антикорупційні реформи не можуть виправдовувати порушення гарантій незалежності суддів. В Україні ж нові органи стали радше додатковим рівнем бюрократії та зовнішнього впливу, ніж захистом громадянина.

Таким чином, нові інституції не змінили системи, а лише ускладнили її бюрократією і конфліктами юрисдикцій.

Політична вертикаль: друзям все — ворогам закон

Окрема проблема — політична практика впливу на правоохоронну систему і правосуддя останніх років. Влада перетворила правоохоронні органи та суди на інструменти утримання влади і збагачення своїх еліт.

Умовна «зелена модель» працює просто:

  • ти працюєш за зарплату і бронь — і виконуєш будь-який наказ керівництва;
  • маєш власну думку — не працюєш.

Законодавчі ініціативи влади лише закріплюють цю логіку. У результаті держава працює не на громадянина, а на інтерес вузького кола можновладців.

Таким чином, право перестало бути гарантією для громадянина, а стало інструментом управління і збагачення для влади.

Висновок: громадянин без захисту

Реформи, якими так пишалися політики останні два десятиліття, насправді позбавили суспільство головного — захисту від свавілля держави.

  • Прокуратура втратила реальні функції найвищого нагляду за законністю.
  • Правоохоронні органи перетворилися на каральний апарат із можливістю маніпулювати будь-якою справою.
  • Суд став неконтрольованим і корумпованим арбітром.
  • Нові антикорупційні органи не виправили ситуацію, а лише ускладнили систему.

Україна опинилася в точці, де громадянин фактично позбавлений правового захисту:

  • Поліція або інший правоохоронний орган може відкрити будь-яке провадження;
  • прокурор не зупинить свавілля;
  • суд ухвалить будь-яке рішення;
  • антикорупційні інституції не компенсують цієї прогалини.

Позбавивши прокуратуру нагляду за законністю — позбавили громадян можливості реально захистити свої права, державу — бюджетні кошти, а муніципалітети — комунальну власність. Вертикаль влади спрямувала механізми правоохоронців та спецслужб виключно на захист і збагачення політичної верхівки.

Безкарність чиновників, правоохоронців і суддів стала нормою. І навіть нові антикорупційні органи, створені під тиском партнерів із-за кордону, не змінили ситуацію, а подекуди лише поглибили залежність України від зовнішніх впливів.

Постанови слідчих, прокурорів і рішення судів сьогодні часто є не більше ніж інструментами політичного та економічного впливу. Є печатка, підпис і доступ до реєстру – цього достатньо, аби узаконити свавілля.

За правління «зеленої» влади ситуація ще більше загострилася. Принцип простий: «Друзям – все, ворогам – закон». А закон пишуть ті самі, хто має вигоду від його порушення. Чиновник чи службовець, який має власну позицію, приречений на звільнення.

Принципово ослаблена прокуратура, скорочені кадри та урізані повноваження – це не випадковість, а цілеспрямована політика. Адже сильна прокуратура означала б сильний захист громадянина. А влада такого захисту не потребує.

Український громадянин залишився сам на сам з державною машиною, яка може діяти за законом — але проти правди, або ж узагалі поза законом — але з офіційними печатками на папері.

Сьогодні закон — це не захист, а зброя у руках влади.

Шо допоможе?

– відновлення реального прокурорського нагляду за законністю; – персональна відповідальність слідчих, прокурорів і суддів за наслідки своїх рішень; – посилення парламентського контролю над правоохоронною та судовою системою; – оновлення кадрової політики з акцентом на професійну незалежність, а не політичну лояльність.

Лише це дозволить повернути громадянину відчуття, що закон — це захист, а не зброя у руках влади.