Санкції як інструмент внутрішньої розправи: юридичний абсурд.

«Коли влада починає карати без суду, вона скасовує право як таке» — з виступу судді Конституційного Суду ФРН, 1985 р.

Санкції в Україні дедалі частіше застосовуються не до іноземних суб’єктів чи колаборантів, а до громадян України, щодо яких не винесено жодного вироку суду, не завершено розслідування, а часто навіть не відкрито кримінальних проваджень.

Це суперечить і Конституції України, і законам України, і рішенню Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27 лютого 2020 року.

У цьому рішенні КСУ прямо зазначив:

«Санкції є інструментом зовнішньої політики держави, а не механізмом кримінально-правового впливу на громадян України, до яких повинна застосовуватися виключно система правосуддя».

Відповідно до статті 8 Конституції, верховенство права є основою державної політики. Це означає, що неможливо карати особу без суду, без обґрунтованого обвинувачення, без гарантій на захист.

Уряд легалізує позасудову конфіскацію: механізм санкцій + указ = «обнулення»

«У правовій державі навіть надзвичайні повноваження обмежені правом» — з рішення ЄСПЛ у справі “Brannigan and McBride v. the UK”, 1993

Влада в особі РНБО ухвалює рішення про застосування санкцій до українських громадян. Президент вводить його в дію Указом. Банки блокують рахунки, а АРМА — передає майно новим управителям.

Це – в обхід Кримінального кодексу, КПК, Цивільного кодексу, суду і адвокатури...

Стаття 41 Конституції України гарантує право приватної власності та забороняє її примусове відчуження інакше як за рішенням суду. Але в механізмі санкцій судова гілка влади взагалі відсутня.

Рішення РНБО = вирок без суду

«Коли держава починає карати не через суд, а через указ — це вже не правосуддя, а політична розправа» — із виступу судді Конституційного Суду Італії, 1997 р.

Це повернення до позасудових «трійок», тільки тепер — у сучасному оформленні: санкція, Указ, допис на Банковій — і ти викреслений із правового поля.

Яскраві приклади:

Ігор Мосійчук - опозиційний блогер, екснардеп;

Ростислав Шапошников — YouTube-розслідувач про корупцію в МВС;

Геннадій Балашов — бізнесмен і критик влади.

Жоден з них не був обвинуваченим у справі про державну зраду чи співпрацю з агресором. Але всі — під санкціями, із заблокованим майном і репутацією.

Не став винятком і п’ятий Президент України Петро Порошенко — політик, який публічно критикує владу. Запровадження санкцій проти нього лише поглибило підозри у використанні РНБО не для захисту національної безпеки, а для усунення політичних конкурентів поза межами судового процесу.

Прийняття неконституційних законів — новий стандарт «керованої держави»

«Не та біда, що безправ’я — біда, що його називають правом»

Один з останніх прикладів — законопроєкт №11223 про кримінальну відповідальність за «обхід санкцій».

Проєкт №11223 — кримінальна відповідальність за обхід санкцій, заохочення доносів, позасудова конфіскація — все це інструменти свавілля.

У законі міститься норма про звільнення від відповідальності особи, яка повідомила про обхід санкцій, — це не що інше як формалізація системи доносів, із величезними можливостями для фальсифікацій, тиску, маніпуляцій.

Інший механізм — цивільна конфіскація, яка дозволяє відібрати майно без вироку, лише на підставі «необґрунтованого збагачення» або «обходу санкцій» — поняття, яке ніхто не може точно визначити.

Усе це — узаконений авторитарний режим, замасковане свавілля законом, що приведе до диктатури!

За лаштунками: влада захищається від опозиції, а не від агресора

Навіть у війні є межі. Їх ім’я — Конституція — з рішення Конституційного Суду України №11-рп/2005

Ціль — унеможливлення проростання нової опозиції,

• Зачистка медіапростору від альтернативних голосів,

• Відтискання бізнесу, здатного фінансувати політичні альтернативи,

• Заміна системи професійних управлінців — на слухняних виконавців, часто без відповідної кваліфікації, але лояльних і керованих.

І все це — під прикриттям війни, з використанням риторики національної безпеки та «нульової толерантності до колаборантів».

Конституційна модель під загрозою

«Демократія — це не коли влада має право. Це коли народ має захист від її зловживання» — В’ячеслав Чорновіл

Якщо можна позбавити громадянина майна і прав без суду, якщо можна посадити людину за те, що вона контактує з «санкційним», якщо можна приймати очевидно неконституційні закони — тоді це вже не правова держава.

КСУ ще у 2000-х підкреслював (справа №1-17/2000), що закон не може використовуватись як засіб покарання в обхід суду. А у 2020 році (справа №3-р/2020) вказав, що застосування санкцій до громадян України можливе лише в межах кримінального процесу, із дотриманням гарантій захисту.

Судова система повністю ігнорується.

Хто наступний?

«Хто мовчить, коли забирають чужу свободу — прокидається без власної»

Навіть якщо ви не політик, не журналіст і не маєте великого бізнесу — це не гарантія. Якщо владі сподобається ваше майно або не сподобається ваш пост у Facebook — знайдуть підставу.

Спочатку — вас обнулять інформаційно.

Потім — юридично.

І нарешті — фізично: ваше майно зникне в схемах АРМА чи «тимчасового управління».

Висновок

Україна має перемогти Росію, а не стати як Росія. Якщо ми боремось за свободу — не можна будувати авторитаризм під її прапором.

«Коли держава перетворює закони на зброю, вона перестає бути державою, а стає режимом» — Левко Лук’яненко.

Джерела:

1. Рішення КСУ №3-р/2020 від 27.02.2020 

2. Конституція України 

3. Закон «Про санкції» №1644-VII 

4. Законопроєкт №11223 

5. Аналітика Transparency International щодо АРМА 

6. Харківська правозахисна група