Непотрібний президент
"Суспільний договір, себто Конституція — це не привілей влади, а право народу."
На жаль ми маємо сфальшований суспільний договір. Суспільний договір/Конституція — це основа взаємодії держави та громадян, коли влада діє заради інтересів народу, а громадяни делегують їй частину своїх прав для спільного блага. Проте в Україні цей договір з самого початку був сфальшований.
Декларація про державний суверенітет України визначала справжні цінності: народовладдя, незалежність, верховенство права. Але Конституція, ухвалена в 1996 році, відійшла від цих принципів, створивши модель, де влада концентрується не в руках народу, а в руках політичних еліт. Інститут Президента, який не передбачений Декларацією, перетворився на механізм узурпації повноважень різних гілок влади, а парламент — на майданчик для політичних торгів.
Замість рівноваги між гілками влади ми отримали систему, де править не закон, а домовленості за закритими дверима. Народ позбавлений дієвих інструментів впливу на владу, а сама влада втратила відповідальність перед громадянами. Повернення до парламентської республіки — це шанс відновити справжній суспільний договір, заснований на принципах Декларації та реальній відповідальності влади перед суспільством.
"Права людини не можуть бути подарунком влади — це фундамент, на якому стоїть справедливе суспільство і суверенна Держава ."
Права людини в Україні закріплені в Конституції, але часто залишаються лише на папері як декларативна фікція. Ми маємо цілу главу, присвячену правам і свободам, однак реальність показує, що ці норми працюють вибірково.
Суди перетворилися на інструмент для обслуговування інтересів можновладців, правоохоронні органи — на механізм репресій проти незручних, а пересічний громадянин залишається беззахисним перед свавіллям системи. Навіть базові права — на справедливий суд, свободу слова чи мирні зібрання — легко ігноруються, коли йдеться про захист політичних чи фінансових інтересів еліт.
Справжня гарантія прав людини — це не просто їхня декларація в Конституції, а створення ефективних механізмів контролю за владою та реальної відповідальності за їх порушення. Парламентська республіка дасть шанс зламати цю систему, відновивши баланс між гілками влади та підзвітність перед суспільством.
"Парламент має бути дзеркалом суспільства, а не відображенням тіньових інтересів."
Натомість Верховна Рада України — перетворилася на клуб васалів олігархів, а не слуг народу. Та й не повинен народний обранець бути слугою!
Верховна Рада України за своєю природою мала б бути найвищим представницьким органом народу. Проте реальність інша — парламент давно перетворився на майданчик для політичних торгів і обслуговування інтересів олігархічних груп.
Більшість депутатів потрапляють до Ради не завдяки підтримці виборців, а через партійні списки, формовані в тіньових кабінетах. Фактично, вони стають політичними васалами своїх спонсорів. Закони пишуться під замовлення, голосування часто зводиться до натискання кнопки за вказівкою партійного керівництва, а відповідальність перед народом зникає в морі політичних домовленостей.
Парламентська республіка — це шанс повернути Верховній Раді справжню роль: стати голосом громадян, а не інструментом впливу олігархів. Парламент повинен обиратися за справедливою представницькою виборчою системою. У ньому обов’язково повинно бути законодавче закріплення прав опозиції та дієві механізми парламентського контролю, підкріплені реальними гарантіями від стороннього впливу над тими народними обранцями, що віддано захищають інститут представництва.
"Уряд має служити народу, а не бути інструментом однієї людини."
Кабінет Міністрів України, за Конституцією, є найвищим органом виконавчої влади. Однак у реальності він давно перетворився на слухняний інструмент Офісу Президента. Призначення прем’єр-міністра, формування складу уряду, контроль за їхньою діяльністю — все це фактично зосереджено в руках однієї людини, що повністю нівелює принципи поділу влади.
Замість того, щоб ухвалювати самостійні рішення в інтересах держави, уряд змушений виконувати політичну волю президентського оточення. Міністри часто не мають ні політичної ваги, ні повноважень для проведення власної політики. Це створює систему, в якій відповідальність розмивається, а державне управління перетворюється на театр ляльок.
Парламентська республіка поверне уряд у рамки демократичної підзвітності.
Кабінет Міністрів має формуватися парламентською більшістю з-поміж народних депутатів. Це не лише забезпечить зв’язок уряду з волею виборців, але й підвищить відповідальність до вибору кандидатур народних обранців. Кожен міністр буде не просто посадовцем, а представником народу, який пройшов відкритий відбір у рамках виборчого процесу. Уряд повинен діяти незалежно від політичних інтриг, орієнтуючись лише на інтереси громадян та ухвалені парламентом закони.
"Немає потреби в арбітрі, коли є справедливі правила гри."
Президент України — інституція, не передбачена Декларацією про державний суверенітет. Порушувач балансу влади, узурпатор представницької влади народу.
Декларація про державний суверенітет України не передбачала інституту Президента. Вона закладала основи парламентської республіки, де вся повнота влади мала належати представницькому органу народу — Верховній Раді. Введення посади Президента стало кроком, що порушив цей баланс, а з часом — відкинув державу у пастку пострадянського авторитаризму.
Формально Президент є гарантом Конституції, та на практиці ця посада перетворилася на центр політичної ваги й інструмент узурпації влади. Кожен новий глава держави поступово накопичував повноваження, підпорядковуючи собі виконавчу гілку влади, правоохоронні органи та силові структури. Це створило дисбаланс, який перетворив парламент на другорядний орган, а уряд — на виконавця президентських забаганок.
Парламентська республіка не потребує інституту Президента. Усі повноваження мають бути чітко розділені між парламентом, урядом та правосудним судом. У такій системі немає місця фігурі, яка одноосібно впливає на внутрішню й зовнішню політику країни, формуючи кланово-олігархічні моделі управління.
Ліквідація посади Президента поверне державу на шлях, передбачений Декларацією про державний суверенітет, відновить баланс влади й забезпечить справжнє народовладдя.
"Не буває справедливості там, де суддя боїться влади більше, ніж власної совісті."
Судова система України успадкувала найгірші пострадянські традиції. Вона не стала незалежною, натомість перетворилася на слухняний інструмент політичного тиску та корупційних схем. І найстрашніше — цей стан закріплений законодавчо.
Суддівський корпус десятиліттями формувався під кожну нову владу, створюючи замкнене коло залежності. Численні факти недоброчесності суддів давно зафіксовані у спецслужб, і саме ці компрометуючі матеріали стали ключем до управління судами. Тепер судова система працює не за законом, а за дзвінком чи замовленням, виконуючи волю тих, хто тримає важелі впливу.
Окремо слід відзначити катастрофічну ситуацію з відповідальністю суддів. Скасування статті про покарання за завідомо неправосудне рішення унеможливило притягнення суддів до кримінальної відповідальності за відверте беззаконня. А довічне призначення суддів без реальних механізмів контролю зробило їх недоторканними від законного покарання винних у зловживаннях.
Парламентська республіка має кардинально змінити систему добору суддів і повернути суд на фундамент законності і обличчям до справедливості. Суд не може бути слугою влади чи інструментом залякування. Він має стати тим, чим і був задуманий у правовій державі — гарантом справедливості і порятунком від беззаконня.
"Прокуратура існує не для влади, а для народу — як щит від беззаконня."
Прокуратура України це знищений орган найвищого нагляду за законністю, як його визначала Декларація про державний суверенітет.
Прокуратура України колись була гарантом законності, здійснюючи нагляд за дотриманням прав громадян і держави. Однак системні зміни, нав’язані як ззовні, так і зсередини, поступово звели її роль до обслуговування інтересів правлячих еліт.
Спочатку прокуратуру позбавили функції загального нагляду — саме тієї, що дозволяла виявляти й зупиняти порушення закону ще на ранніх етапах. Далі її загнали в рамки процесуального керівництва слідством, фактично перетворивши прокурора на співучасника формування обвинувачення замість незалежного арбітра. Прокурор, який мав би стояти на сторожі прав людини, тепер лише підтримує державне обвинувачення, часто ігноруючи можливі порушення прав громадян.
Більше того, нинішня система зробила прокуратуру безсилою перед владою. Генерального прокурора призначають і звільняють у спосіб, що забезпечує повну політичну лояльність до правлячої верхівки. А відсутність дієвих механізмів контролю над виконавчою владою та місцевим самоврядуванням створила ідеальні умови для безкарного розкрадання бюджетних коштів та узурпації влади на місцях.
Парламентська республіка має відновити роль прокуратури як незалежного наглядового органу та повернути функцію найвищого нагляду за законністю в Україні. Також надати прокуратурі дієві механізми протидії порушення закону та корупції в органах влади та місцевого самоврядування.
Лише тоді прокуратура зможе знову стати справжнім щитом законності, стоячи на сторожі прав громадян і захисту від свавілля влади!
"Там, де громада не має влади, немає й справжньої демократії."
Місцеве самоврядування в Україні завжди залишалося під тиском центральної влади. Навіть після проведення децентралізації громади так і не отримали повної фінансової незалежності та реальних механізмів контролю над власними ресурсами. Фактично уряд і президент узурпували важелі впливу, перетворивши місцеві ради на виконавців рішень "згори", а не на представників інтересів своїх громад.
Централізація фінансових потоків та субвенцій стала інструментом політичного впливу. Виділення коштів із державного бюджету часто залежить не від реальних потреб громад, а від лояльності місцевих керівників до центральної влади.
Парламентська республіка повинна повернути громадам право самостійно розпоряджатися своїми ресурсами. Закріпити за громадами чіткі податкові надходження, які залишаються на місцях, без потреби "вибивати" кошти з центру. Унеможливити незаконне втручання центральної влади у діяльність місцевого самоврядування.
Розширити права громад на проведення місцевих референдумів, відкликання депутатів і посадовців, які не виправдали довіри виборців. Запровадити посаду місцевих омбудсменів, які здійснюватимуть незалежний контроль за діяльністю органів самоврядування, захищатимуть права громадян на місцевому рівні та стануть додатковою гарантією прозорості та справедливості. Омбудсмен має бути незалежною фігурою, обраною громадою або місцевими радами, із чіткими повноваженнями щодо реагування на порушення прав громадян і з можливістю ініціювати оскарження рішень місцевої влади у суді.
"Тільки вільні вибори створюють вільну країну. Без справедливого вибору немає ані демократії, ані вільної держави."
Сьогоднішня виборча система України далека від справедливості та прозорості. Вона перетворила виборчий процес на формальність, у якій громадяни дедалі частіше не бачать сенсу брати участь. Закриті партійні списки, кулуарні домовленості та відсутність реальної конкуренції породили ситуацію, коли владу отримують не ті, кого хоче народ, а ті, хто має доступ до партійних "верхівок" і фінансових ресурсів.
Проблеми очевидні. Виборчі правила постійно змінюються, що робить систему заплутаною навіть для обізнаних громадян. Прохід до парламенту часто залежить не від підтримки виборців, а від місця у партійному списку, яке визначають олігархи чи політичні лідери. Після виборів народ не має жодних важелів впливу на своїх представників. Депутати можуть змінювати фракції, голосувати всупереч обіцянкам, і це не тягне за собою жодних наслідків. Пряме народовладдя звужено до мінімуму. Інструменти референдумів і громадських ініціатив або не працюють, або використовуються як декорація.
Що необхідно змінити? Запровадити справедливу представницьку виборчу систему, де кожен голос має значення. Законодавчо закріпити право виборців відкликати народного депутата за невиконання передвиборчих обіцянок чи зраду партійної програми. Гарантувати опозиції доступ до ключових парламентських комітетів, контрольних органів і державних медіа для забезпечення плюралізму думок. Створити дієві механізми парламентського контролю над виконавчою владою, підкріплені реальними гарантіями захисту народних обранців від тиску з боку будь-яких інших гілок влади чи олігархічних груп. Запровадити норму, за якою урядовці обираються з членів парламенту. Це змусить виборців уважніше ставитися до вибору депутатів, оскільки вони згодом формуватимуть виконавчу владу. Встановити чіткі механізми для проведення референдумів на національному, регіональному та місцевому рівнях із обов’язковим виконанням рішень, ухвалених громадянами. Окрім того, створити інструменти громадських ініціатив та опитувань, результати яких мають враховуватися органами влади при ухваленні ключових рішень.
Україна стоїть перед вибором: залишитися заручником олігархічно-президентської системи чи повернутися до ідей, закладених у Декларації про державний суверенітет. Парламентська республіка — це шанс відновити справедливість, повернути владу народу та створити умови для справжнього народовладдя.
