Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що нестерпно...
Показова ситуація у статті «Сізіфова апеляція» наштовхнула мене на певні роздуми, які необхідно буде все ж таки втілити в процесуальному вигляді шляхом внесення змін до Закону.
Проблема в тому, що зараз слідчі судді, задовольняючи, як правило, подання слідчих і прокурорів стосовно утримання під вартою, проведення негласних заходів тощо абсолютно ніяким чином не зважають і не звертають увагу на те, а чи є подія самого злочину. І досить часто зловживають своїми можливостями саме у фізичному захисті, у кількості слідчих прокурорів, порушуючи справи за абсолютно надуманими підставами, чи порушуючи провадження.
От, наприклад, досить часто конгломерат Військової прокуратури України разом із СБУ, слідчими СБУ, порушують кримінальне провадження, чи то за тероризм, чи то за сепаратизм проти людей, які абсолютно до таких злочинів не мали ніякого відношення. Більше того, події злочину як такої не було. І от судді, задовольняючи клопотання про утримання під вартою, наприклад, людини, яка звинувачується в тероризмі, не досліджують, а чи була подія ця взагалі. Вони спираються на подання прокурора, що кваліфікація статті не дає можливості вжити іншого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою. І що тероризм не передбачає застави, поруки тощо. Але ж тероризму не було. Просто людину гноблять, тиснуть на неї, для того, щоб морально принизити, чи для того, щоб дав на когось покази чи поділився статками… У різних ситуаціях, є по-різному, але це не правомірно.
І це робиться повсякденно, повсякчасно, і дана стаття є тому доказом і яскравим прикладом! https://from-ua.com/obzor-pressi/476530-sizifova-apelyaciya.html
Сізіфова апеляція
«Не в тому жах, що тепер жити важко,
а в тому, що нестерпно»
Л. Костенко
Як зробити життя людини нестерпним? Мабуть, саме це питання ятрить свідомість бізнесменів із правоохоронного синдикату, які в трясовині сумнівних кримінальних проваджень знаходять поживу для свого тлінного тіла. І не приведи Боже комусь (бідному і багатому; впливовому і пересічному; хворому і здоровому і тк.д.) потрапити до рук таких людоловів. Як писав наш Кобзар: «Як кішечка, підкрадеться, вижде нещасливий у тебе час та й запустить пазурі в печінку, - І не благай: не вимолять ні діти, ні жінка».
У жодному разі не применшуючи важливість виконання державою правоохоронної функції, складно зберігати повагу до представників силових структур, які своїми цинічними діями (бездіяльністю) і неправовими рішеннями вбивають віру в законність та справедливість. Взявши на озброєння піар –технології, силовики пропагують свої успіхи в боротьбі зі злочинністю, змагаючись один з одним у сенсаційності тієї, чи іншої події. За усталеним сценарієм картинка, що пропонується для споживання вітчизняному глядачу, містить епізоди ефектного затримання зловмисника (ків) і збуджуючий уяву громадян відеоряд вилученої зброї, грошових коштів тощо.
Новими безпрограшними трендами правоохоронної діяльності з 2014 року стали: боротьба з тероризмом, сепаратизмом, державною зрадою, що розслідуються підрозділами СБУ під процесуальним керівництвом бравих прокурорів із Головної військової прокуратури. Таким собі секретом Полішинеля є те, що, окрім терористів, у правоохоронні тенета потрапляють і випадкові, скажімо так, пасажири, матеріальні статки або соціальне становище яких привертає увагу борців зі злочинністю.
Жорсткість кримінальних санкцій, передбачених антитерористичними статтями КК України (аж до довічного позбавлення волі), у поєднанні з безальтернативністю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою висять дамокловим мечем над долею людини. З моменту затримання особа опиняється в ролі заручника, адже навіть за очевидної абсурдності змісту повідомлення про підозру, а інколи й ознак провокації зі сторони правоохоронців, слідчі судді, керуючись інстинктом самозбереження, продовжують строк тримання під вартою.
Запаморочення від безкарності та вседозволеності, додає свавіллю слідчих, прокурорів більш витончених форм. Наочною ілюстрацією до цього твердження є впроваджена у 2015-2019 рр. прокурорами Головної військової прокуратури практика саботування права особи на апеляцію. Зазначене право належить до категорії забезпечуваних державою прав, а відтак владні інституції зобов’язані вживати всіх необхідних заходів для того щоб особа реально скористалася цим правом у визначений законом строк.
Оскільки строк дії ухвали слідчого судді про застосування (продовження) строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів, то вихід судом апеляційної інстанції за межі цього процесуального строку позбавляє сенсу подальшого розгляду відповідної апеляційної скарги. Адже з’являється нова ухвала слідчого судді, якою вчергове задовольняється клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою. І так по колу....
Перетворюючи інститут апеляції на картярську гру в дурня, роль якого завчасно відводиться апелянту, прокурори Головної військової прокуратури не ламають голову над процесуальними диверсіями, а використовують примітивні методи на кшталт неявки прокурорів в судове засідання з «поважних» причин.
З останніх прикладів використаємо кримінальну справу «терориста» Сергія Федоровича Скрипки, батька чотирьох неповнолітніх дітей, на утриманні якого також знаходиться батько інвалід. Ця особа вже сім місяців перебуває за гратами в Лук’янівському СІЗО за підозрою у вчиненні готування терористичного акту в маловідомому селі на Черкащині. Залишаючи за дужками кричущі факти фальсифікації письмових доказів у кримінальному провадженні, залучення слідчим органом провокатора з чотирьома судимостями, який не сплачує аліменти на двох неповнолітніх осіб, а також, м’яко кажучи, безпідставної кримінально-правової кваліфікації дій С.Ф. Скрипки за ст.258 КК України, поінформуємо про тернистий шлях апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів.
Так, 17.10.2018 року слідчий суддя Шевченківського районного суду вчергове продовжив строк тримання під вартою С.Ф. Скрипки на 60 днів. Сторона захисту оперативно оскаржила зазначену ухвалу, але Київський апеляційний суду так і не провів жодного з п’яти судових засідань по розгляду апеляції підозрюваного.
Оскільки 15 грудня 2018 року закінчувався строк дії ухвали від 17.10.2018 року, то слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва постановив новий вердикт і зберіг статус-кво підозрюваного в якості квартиранта діда Лук’яна.
Безвихідь ситуації спонукала сторону захисту до оскарження бездіяльності Київського апеляційного суду в порядку ст.206 КПК України, яка гарантує кожній особі, що перебуває в місцях попереднього ув’язнення, на оскарження дій (бездіяльності) будь-яких осіб, що порушують її основоположні права. Створивши прецедент у судовій практиці, сторона захисту очікувала, що представники Головної військової прокуратури нарешті отямляться, адже навіть у цинізму є дно.
Однак 16 січня 2019 року за 10 хвилин до судового засідання представник Головної військової прокуратури подав через канцелярію Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивованого зайнятістю колеги в інших справах. Знущанням над людяністю та здоровим глуздом у цій ситуації виглядає той факт, що прокурор, який безпосередньо подавав клопотання, також бере участь у кримінальному провадженні. Всього в кримінальному провадженні за підозрою С.Ф. Скрипки в готуванні організації терористичного акту сформовано групу прокурорів в кількості 33 (тридцяти трьох) осіб!!!
Якщо в цій ватагі прокурорів бракує фахівців, які зможуть гідно представити інтереси сторони обвинувачення в апеляційному суді, то який сенс їх утримання за кошти платників податків?
Мабуть, інші коментарі щодо стану дотримання прав людини в Україні загалом і справи С.Ф. Скрипки, зокрема зайві.
P.S. Свого часу, діючий Генеральний прокурор реагував на свавілля прокурорів плюванням в їх обличчя. Агов, Юріє Віталійовичу! Як діяти підозрюваному С.Ф. Скрипці та його захисникам стосовно подібних свавільників, але вже реформованої прокуратури?
З повагою,
к.ю.н. адвокат М.В. Павленко
