Спостерігаючи за регулярною присутністю в ефірах та нашпальтах ЗМІ одних й тих самих народних обранців я завжди пригадую фразувідомого російського шоу-мена Романа Трахтенберга, сказану ним на адресускандального резидента «Comedy Club » СніжкаПавла Волі: «Паша, зазвичай розумної людини у програмі завжди мало, а тебе, натомість завжди забагато». Дійсно, вефірах різноманітних політичних шоу та інформаційних каналів забагато всілякихгончаренків, лозових, мельничуків, дейдеїв, лещенок, суслових, савченок таінших блазнів, чия присутність в інформаційному полі абсолютно не співмірна аніз їхньою реальною значущістю у процесі прийняття політичних рішень, ані з їхнімвпливом на соціально-політичні та соціально-економічні процеси, ані з їхньоюкомпетентністю чи фаховістю.
Зрозуміло, що у кожного з них є своя цільова аудиторія таармія прихильників. Проте, для більшості українців саме їхнє, переважнобезпредметне, базікання на будь-які довільні теми і формує у суспільствіуявлення про народних депутатів як некомпетентних і примітивних блазнів,неспроможних вести предметну, конструктивну і раціональну дискусію. Більшетого, в уявленні наших співгромадян Верховна Рада України, фактично, зводитьсядо цих медійних персонажів.
У цьому інформаційному шумі з легкістю потопає голосрозуму.
Цілком закономірнопоцікавитися, чому саме ці «говоруни» делегуються на екрани керівництвомфракцій та викликають цікавість з боку журналістів.
Наприклад, мені не зрозуміло, чому основними спікерамиРПЛ, крім самого Олега Валерійовича, є Андрій Лозовий та Ігор Мосійчук, які, м’якокажучи, далеко не найінтелектуальніші представники депутатського корпусу? І цев той час, як у фракції РПЛ сидять куди більш перспективні і цікаві з фаховоїточки зору Віктор Галасюк чи Сергій Рибалка.
Невже у «Народному фронті» нема більш адекватних, чи хочаб приємніших для ока спікерів, ніж Максим Бурбак чи Тетяна Чорновіл?
БПП не соромно асоціюватися з витівками ОлексіяГончаренка?
Те саме можна сказати і про «говорящі голови» з іншихфракцій. Реально нудить від інтелектуальної злиденності та вбогості всіх цихКрулько, Ємців, Савченків, Луценок.
Пояснити цей феномен можна по-різному.
Наприклад, фаворитизмом, який існує у багатьох партіях. Урезультаті від імені політсили виступають одні й ті ж самі персони, особистонаближені до керівництва фракції.
Втім, мабуть, крім«особисто тісних стосунків», існують й інші причини. Погодьтеся, видаватисялідером партії значно легше на тлі Мосійчука чи Лозового, ніж на тлі значнобільш фахових та професійно успішних Галасюка чи Рибалка, які підсвідомо можутьрозглядатися навіть як потенційні конкуренти.
І така сама ситуація в інших фракціях.
Не дивно, що у людей і складається враження, що впарламенті сидять самі лише ідіоти, бо на перший план чомусь виходять політичніблазні.
Втім, це питання можна також адресувати й ЗМІ. Чому уполе уваги журналістів потрапляють не стільки парламентарі, які працюють,скільки одіозні блазні та фігуранти всіляких скандалів? Як би там не було, алетреба якнайшвидше змінювати цю трагічну і ситуацію, коли у викривленомудзеркалі вітчизняних ЗМІ ми бачимо обличчя не спотворені ані інтелектом, аніфаховою підготовкою. Треба усвідомити, що ці «обличчя» дедалі більшедискредитують український парламент та політикум загалом.