«Собака Павлова» або чому справа Кобалева зникла з уваги громадськості

"У дитинстві Павлова боляче вкусило цуценя. Цуценя виросло і забуло про це. А Павлов виріс і не забув" .

Саме цей бородатий жарт спадає на думку щоразу, коли з інформаційного простору зникає та чи інша резонансна подія.

На жаль, в Україні і громадськість, і журналісти надто швидко забувають біль від укусів.

Приклади? Будь-ласка. Чим закінчилося розслідування ДТП, у якому загинув відомий репер Ларсон? Як почуває себе «епілептик» Станіслав Толстошеєв, який розчавив своїм елітним позашляховиком жінку на зупинці у Києві? Наскільки просунулося розслідування «бєспрєдєлу» у виконанні Олександра Семенюти біля нічного клубу в Одесі, про що писав народний депутат Георгій Логвінський? Чи притягли до відповідальності миколаївських мажорів, що влаштували криваву виставу, за якою безпорадно спостерігали поліцейські, не ризикуючи втручатися у з’ясування стосунків родичів народних депутатів України? Чим закінчився скандал із придбанням швабр для одного з медичних закладів столиці через систему «Прозоро» за завищеною ціною?

І це лише верхівна айсбергу – резонансних подій, які зникають з поля громадської уваги значно більше.

Перелік ситуацій, у яких громадська увага сприяла відновленню справедливості і покаранню винних, на жаль, значно коротший.

Передбачаючи на свою адресу обвинувачення у надмірній злостивості, одразу завважу, що насправді справа не у злостивості, а у глибокому переконанні, що пильна увага громадськості та ЗМІ до резонансних подій може спонукати владу та відповідні уповноважені органи сумлінно виконувати свої обов’язки.

Минулого тижня інформаційний простір сколихнула скандальна екстрадиція громадянина України Вячеслава Кобалева до Молдови: прес-конференція в одній з провідних інформаційних агенцій України за участі адвокатів, правозахисників, експертів, журналістів; матеріали і коментарі у ЗМІ; сюжети на телебаченні; заяви політиків і чиновників. І шквал закономірного обурення громадськості.

Фабула проста: всупереч Конституції України, позбавивши громадянина України В.Кобалева на апеляцію, ГПУ передає його Молдавській стороні, попри те, що відповідно до міжнародних конвенцій екстрадицію можна взагалі не здійснювати, якщо існують обгрунтовані як у нашому випадку підозри щодо неможливості об’єктивного розслідування та справедливого суду у державі, яка вимагає екстрадиції.

Між іншим, саме цим положенням часто мотивують свою відмову передавати Україні «втікачів» інші держави. Але ж для вітчизняного правосуддя та правоохоронців «закони не писані», тим більше коли є політична доцільність. Сумнівна політична доцільність.

Сумнівна, бо подібне нехтування права громадянина і людини ставить під величезний сумнів еволюцію України як правової держави, вкотре змушуючи європейців замислитися над тим, чи готова наша держава увійти до складу цивілізованих європейських країн і чи спроможна вона на це в принципі. Юрію Луценку та його політичним патронам може видатися це дивним, але у ЄС болісно сприймають ситуації, коли ЗАКОННІСТЬ і ПРАВО нехтуюються заради політичної доцільності.

Датель ніше можна із ситуацією можна ознайомитися за посиланям:

Як би там не було, але минуло трохи більше тижня. І все. Запанувала цілковита тиша. Точніше, інформація про скандальну екстрадицію до Молдови громадянина України та повне ігнорування його прав з боку вітчизняного МЗС і консульської служби тихенько собі потонули у розбурханому морі скандалу із розкішною квартирою «непідкупного» народного депутата. Боюся, що за кілька днів, суспільну увагу вправними маніпуляціями переключать від Сергія Лещенка на щось «новеньке і гарячіше».

Безумовно, той факт, що питання зникають з поля уваги ЗМІ зовсім не означає, що вони так само легко зникають з поля уваги адвокатів, уповноважених органів, міжнародних організацій тощо. Звісно, що ні. Продовжується рутинна робота.

І сьогодні інтереси В.Кобалева - людини, яку зрадила власна держава, підло і цинічно позбавивши громадянства, намагаються відстояти не лише адвокати, але й правозахисні організації. В тому числі і міжнародні, серед яких чимало авторитетних, до думки яких дослуховуються європейські політики, значно більш чутливі до питань прав людини, ніж їхні українські колеги. В результаті, українська держава вкотре постає далеко не у найкращому вигляді. Тож, справа В.Кобалева може стати ще однією перепоною на шляху до євроінтеграції.

І справа не лише в особі В.Кобалева. Справа у тому, що Українська держава продовжує демонструвати дивовижну байдужість до долі власних громадян та повну упослідженість законності і права перед обличчям інтересів окремих політичних груп.

Шкода, що ЗМІ змовою мовчання свідомо чи несвідомо, але потурають цій потворній практиці.

Безумовно, іноді софіти телекамер можуть навіть заважати роботі. Проте, часто лише софіти телекамер та диктофони журналістів не дозволяють негідникам у владних кабінетах сховатися у тінь та поховати резонансні справи.