Колись А.Камю вустами персонажів свого твору стверджував, що ми живемо у суспільстві, де людина, яка не плаче на похоронах власної матері, не має гідності і права на життя.  
 
На жаль, у нинішній Україні виникає дедалі більше ситуацій, коли люди МУСЯТЬ обов'язково плакати чи радіти, бо інакше ризикують опинитися серед тих, хто не має гідності, а відповідно і права на життя. 

Сьогодні ми мусимо радіти поверненню Надії Савченко. 

Не радіти її поверненню та не віддавати належне її визволителю (визволителям?) можуть лише негідники, покидьки та запроданці. 

Належати до вищезазначених категорій сумна втіха, тому я також радію і віддаю належне...

Але водночас відчуваю якійсь сум...

Ситуація із Н.Савченко із самого початку до болю нагадувала мені анекдот. 
Ранньою весною натовп людей стоїть на мосту і дивиться як поміж уламків криги барахтається і бореться за життя бабуся, яка через необережність впала у воду. Всі волають: "Рятуйте бабусі! Рятуйте бабусю!" і раптом якійсь чолов'яга кидається у воду, хапає бабусі і пливе до берега. За кілька хвилин він таки витягає бабусю на сушу, де її чекає швидка допомога, а його телекамери. Журналісти на випередки, перекрикуючи одне одного питають: Ви справжній герой! Як ви взагалі наважилися кинутися у річку та врятувати стареньку?

Чоловік весь мокрий, здригаючись від холоду, цокаючи зубами, відповідає:
- Як я наважився, не знаю, але ту суку, яка мене зіштовхнула з мосту, я ще знайду!
Надія виходить на сушу, героїнею, безумовно...

Проте що її чекає на березі? Там у неволі вона була символом незламності та героїзму...а тут у парламенті досить швидко перетвориться у кращому випадку на козака Гаврилюка, об'єкт для маніпуляцій та кепкування...у гіршому - на "псевдокомбатів а-ля семенчеко, білецький, мельничук, тетерук та інші" - звичайнісеньке жадібне депутатське бидло, зацікавлене лише у тому щоб якомога швидше і більше нагребсти під себе...

У будь-якому випадку, зовсім скоро, ми побачимо геть іншу Надію...Наскільки те, що ми побачимо, буде відповідати тому образу, який ми за допомогою ЗМІ собі створили в екзальтованій уяві, покаже час.

Але не будемо про погане, бо сьогодні всі МУСЯТЬ радіти.
П.С. насправді, я щиро радію поверненню Надії Савченко в Україну і схиляю голову перед її, безперечно, мужньою поведінкою у полоні, але водночас відчуваю тривогу і сум, передбачаючи її майбутнє в тій державі, за яку вона воювала...
Надія савченкокозак ГаврилюкСеменченкотетерукмельничукБілецький