Волонтери фонду “Повернись живими” випустили вже третій благодійний календар, і в цьому році присвятили його ветеранам АТО. Календар має назву «Ветерани. Життя триває…», і розповідає історії бійців 95-тої, 93-ої, 80-тої, 53-тої, 30-тої, 25-тої та 101-ї бригад, а також батальйону НГУ ім. генерала Кульчицького, 34-го батальйону «Батьківщина» та підрозділів “Правого сектору” - вже у цивільному житті після служби.

“Портрет кожного з героїв календаря  - це не просто історія людини, що пережила війну. Це історії перемог. Перемог у боях, перемог над обставинами і перемог над собою”, - повідомляють волонтери на сторінці фонду “Повернись живим”.

Кошти від продажу календаря будуть спрямовані на придбання безпілотного апарату з можливістю тепловізійного спостереження для 40 окремої артилерійської бригади.
На сторінках каленаря-2017 «Ветерани. Життя триває…» є портрети декого з героїв календарів 2015-2016 рр. - "Кіборги" та "Кіборги. Рік потому" – зокрема Євген Турчак «Жора» (Спілка ветеранів АТО) та Дмитро Крикун «Амур» (Кіборг-масаж) з 95-тої ДШБ, але вже з історіями їх успіху на “мирній” території.
Замовити календар можна за адресою calendar2017@savelife.in.ua, а детальніше ознайомитися з історією кожного з його героїв можна буде на сторінці “Повернись живим” у фейсбук. Благодійний внесок (вартість календаря) 500 грн.
«Ветерани. Життя триває…»
Дмитро Крикун «Амур»  
«Боятися – не соромно, але соромно виправдовувати свою бездіяльність страхом»
На весні 2014-го потрапив на службу у розвітроту 95-тої ДШБ Збройних сил України. В зоні АТО провів рівно рік, брав участь в легендарному Рейді і обороні ДАПу.
Після служби Дмитро відкрив власну справу - кабінет «Кіборг-масаж».
Опанувати мануальну терапію та масаж – це були юнацькі мрії Дмитра. Власним досвідом він довів, що кожен при бажанні може кардинально змінити своє життя. Головне любити те, що ти робиш, і не зупинятися перед острахом змін.
 
Євген Турчак «Жора»
«Це життя –  воно бентежне»
Пройшов службу в розвітроті 95-тої десантно штурмової бригади, у 2014-2015 рр. Брав участь у звільненні Слав'янська, Лисичанська, Красного Луча, Попасної. З жовтня по грудень 2014-го – тримав оборону у Донецькому аеропорті.
Після повернення з війни став засновником Київської міської спілки учасників АТО Деснянського району.
На сьогодні спілка опікується понад 1 тис родин військових. Спілка росте, запускаються нові проекти – від патронажу родин поранених та загиблих, до навчання тих, хто б хотів піти служити в ЗСУ на контракт. У планах – відкриття нової власної справи, але громадсько-соціальна робота пріоритет №1.
Нагородженний орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
 
Юрій Руденко
«Don’t panic – якби наша влада хотіла програти війну, це б вже давно відбулось»
Мобілізувався під час 5-тої хвилі, у квітні 2015-го. Після бойових навчань отримав розподілення, і став зенітником у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ.
До війни підприємець, а тепер письменник. Автор роману “Психи двух морей”, хронік битви за Ілловайськ та інших текстів для проекту “Повернись живим”. Разом з дружиною працює в громадській організації "Психологічна підтримка та реабілітація "Вільний вибір".
Написання першої свої книги розпочав перебуваючи в зоні АТО. Книга вийшла в друк восени 2016-го. Наразі готує до публікації вже другий роман.
 
Володимир Лагута
«Как бы ни было тяжело, солдаты всегда пойдут за своим командиром. Отказываться от выполнения задач никогда не приходило в голову, это моя профессия и я ее выбрал сознательно».
Підполковник, заступник командира 95-ої ОДШБр, начальник повітряно-десантної служби. Брав участь у звільненні Слов’янська, Краматорська і Лисичанська, в штурмі Савур-Могили, а також у легендарному рейді 95-ки в липні-серпні 2014 – 400 км в тилу ворога, з них  170 – в боях.
Під час штурму Савур-Могили отримав поранення у наслідок артнальоту. Але, не зважаючи на інвалідність другої групи, повернувся у рідну бригаду і продовжує службу. Займається громадською діяльністю, скерованою на допомогу ветеранам і сім’ям загиблих.
 
Кирило Недря  «Доцент»
«В мире существует большое количество наций, но при этом всего лишь менее 200 имеют свое признанное государство. Остальные может очень хотели бы, но к сожалению, возможности нет. Нам такое счастье выпало, и мы должны понимать ценность независимости и учить этому своих детей»
Призваний під час першої хвилі мобілізації. Воював у складі 93-ої ОМБр. Брав участь у взятті та утриманні Карлівки, штурмі Пісків, боях в Авдіївці,у  зачистці напрямку Ясинуватої та району Красногорівки.  Потім був донецький аеропорт.
Кандидат історичних наук, викладач політології, доцент Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, тренер Національної поліції України, офіцер запасу.
На сьогодні прагне розвивати кар'єру, нести зміни у відповідності зі своїми цінностями в результаті пережитого. 
Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня
 
Андрій Римарук «Молдован»

«САМОЕ СТРАШНОЕ НА ВОЙНЕ – ЭТО КОГДА ТЫ НИЧЕГО НЕ БОИШЬСЯ»
Розвідник 53-й окремої механізованої бригади. Отримавши повістку на початку лютого 2015 року, в березні в складі 53-й бригади потрапив в зону бойових дій - Станицю Луганську-2. Далі були Авдіївка, Зайцеве.
Відслуживши більше року, освоює нову для України професію - аудит волонтерської допомоги.
Він об'їжджає місця дислокації військових в зоні бойових дій і перевіряє наявність і ефективність використання переданих Благодійним фондом «Повернись живим» високоточних приладів.
 
Леонід Остальцев «Одуванчик»
«Цель одна – изменить мир. Вот так крайне амбициозно, но хочется быть полезным, что-то привносить в этот мир и что-то значимое оставить после себя, то, что и потом будет работать и приносить пользу»
Відправився на фронт, у складі 30-го ОМБр. За термін мобілізації, встиг побувати в одних з найбільш гарячих точок АТО. Це і кордон з РФ, Міусинськ, Піски, Дебальцеве та багато інших.
На сьогодні - засновник піцерії «Pizza Veterano».
«Pizza Veterano» - більше ніж фаст-фуд, це ще й соціальний проект. 10% прибутку йдуть на допомогу військовим, десятки коробок піци, регулярно з цього закладу, відправляються в госпіталь або зал очікування для солдатів на вокзалі. Леонід з задоволенням приймає на роботу саме ветеранів і при необхідності навчає їх.
 
Анатолій Свирид «Спартанец»
«Дети понимают, что папа погиб, и никто уже папу не заменит, мы тоже не сможем его заменить. Но мы показываем детям, что мы рядом, что мы всегда готовы помочь и поддержать. Это наш долг перед погибшими ребятами».
З березня 2014-ого допомагав у формуванні першого резервного батальйону Нацгвардії, який пізніше став носити ім'я загиблого генерала Кульчицького. Безпосередньо в зону бойових дій потрапив влітку, в складі десантної бригади. У січні 2015-го разом зі своїм 90-им батальйоном заїхав в термінал ДАПу. 21 січня, щоб врятувати тих небагатьох, хто ще залишався в терміналі, вийшов на переговори до терористів. Далі був полон.
Зараз вже майже рік існує громадська організація «Серця кіборгів», яку заснував Анатолій. Основне завдання допомагати і підтримувати сім'ї загиблих, їх дітей, вдів і батьків.
Перш за все «Серця кіборг» це моральна підтримка, тих, у кого загинув близька людина. Всілякі майстер-класи, спільні походи в театри, цирк, парк, просте людське спілкування, поїздки по Україні та за кордон.
 
Ярослав Левченко
"Мы виноваты в войне не меньше чем наш враг. Сами же украинцы, были ментально не готовы. В большинстве своем слабые, пассивные, не знающие собственной истории, небрежно относящиеся к языку, не знающие своих народных героев".
У 2014 році пішов на фронт анестезіологом у складі 25-ій бригади ВДВ. Довелося не тільки забезпечити себе всім необхідним, починаючи від спального мішка і форми, але і шукати безліч медпрепаратів для підрозділу. Допомагали близькі і колеги, надсилали сильнодіючі медикаменти на фронт.
На сьогодні Ярослав продовжує працювати анестезіологом у військовому шпиталі столиці і вже там допомагати бійцям. Брав участь в різних військово-медичних проектах.
Отримав орден «За мужність» III ступеня.
 
Федір Місюра
"Ми у будь-якому випадку допомагатимемо військовим і тим, хто повертається, їхнім сім’ям. У будь-якій справі і скільки вистачить сил".
На війну потрапив в третю хвилю мобілізації. До складу 3 батальйону 80 ОДШБ. Був начальником служби боєпостачання. В перших числах січня 2015-го потрапив в ДАП. Там отримав поранення. Лікарі давали лише 2% на виживання. Після лікування почалась адаптація до цивільного життя.
До війни був головним спеціалістом управління транспорту і зв’язку Рівного. ПО поверненню на роботу запропонували посаду Начальника управління інфраструктури та промисловості Рівненської області.  Разом з основною роботою, не припиняє працювати з хлопцями, які повертаються з війни. Зараз виконує обов’язки Голови ветеранської спілки учасників АТО Рівненщини.
Серед чисельних нагород має орден «За мужність ІІІ ступеню».
 
Олег Кузьмінський «Святий»
"Хоробрий може впасти, але не відступити!"
На війну потрапив 1 червня 2014 року. Одразу пішов у Правий сектор. Йшов свідомо, хоча і на протезі. На початок нашої війни мав вже сім відряджень у спецназі. Після розколу Правого сектору перейшов на контракт у морську піхоту. Служив розвідником.
Після того, як його комісували, поновився на службу, бо пообіцяв хлопцям повернутися. Зараз є інструктором – навчає розвідників.. У «Святого» усі плани на майбутнє пов’язані з армією. Він хоче тут бути, хоче бути офіцером, хоче передавати знання і вміння розвідника майбутнім професіоналам.
 
Олександр Чалапчій
"Краще заздрість ніж жалість!"
На війну потрапив у 2014 році. Коли побачив, що воюють його учні, яким він викладав газо-зварювання в одному з училищ, попросив в комбата відношення і потрапив у 34 батальйон «Батьківщина». Спочатку служив в районі селища Шуми, неподалік Майорська, а потім перейшов в район селища Ленінське під шахту «Южна». Там 28 вересня 2014 року отримав поранення у наслідок артобстрілу і втратив дві ноги.
Після лікування і реабілітації в Австрії, повернувся додому і відкрив цех з виробництва паливних брикетів.
Давно хотів розпочати свою справу. А після реабілітації вирішив вже точно, що треба чимось зайнятись, щоб працювати і не думати про війну. Зараз справа розвивається, в Сашка є плани запустити й комбікормову лінію.
Серед чисельних нагород має орден «За мужність».

 

Фото Юлія Кочетова-Набожняк

атоветераныволонтеры