Найвищими за індексом цитованості, при взятті людини під варту або продовженні строку тримання під вартою, в українських суддів рішення Харченко проти України й Ландент проти Польщі.

Однак вказані рішення визнають грубе порушення державою ст. 5 Конвенції про захист прав та осоновоположних свобод людини. Такий парадокс пояснити можна лише приказкою: розум розуміє, а руки роблять... Тобто, суддя розуміє, що однієї підозри в злочині не достатньо для дії арешту, але в силу "генеральної лінії" вирішує протиправно, усвідомлюючи, принаймні несвідомо, свої дії. От таке рух до права по-українські!

Приведу інший, окремий випадок, проблем співіснування права й політичної волі в українському суспільстві. Читаю інформаційний звіт по справі Геннадія Корбана. Суд виготовив, взявши останнього під варту, лише короткий текст ухвали, повний виготовить за 5 днів. Але хіба з суду в резонансній справі хтось знімає обов'язок
"... негайно проінформувати кожного про підстави арешту (§2 ст. 5 Конвенції)"?
І що дивно, справа, в якій суспільна увага значна, сторона обвинувачення навіть не удосужується навести мотиви й докази, з аналізу яких необхідно змінити запобіжний захід на арешт. І якщо з Геннадієм Корбаном так, то що тоді ГПУ дозволятиме собі робити з "менш резонансними" людьми?

Або інший приклад у справі Геннадія Корбана. §4 ст. 5 Конвенції гарантує кожному "... провадження, в ході якого суд встановлює законність законність затримання й приймає рішення про звільнення, якщо затримання незаконне". Якщо суд не арештував людини, то притягнення її до арешту в тій же справі, або за відомими на момент судового розгляду про арешт іншими епізодами (штучне притягнення за "новими злочинами") не відповідає Конвенції. І що вся країна бачить у м. Чернігові?
І приклади можна продовжувати.

Таким чином, виплати за пішеннями Європейського суду, які  в цьому році Україною здійснено приблизно на 0, 5 мілярда, мають всі тенденції до збільшення. І так, поки арешт, у практиці українського судді, буде мати проблеми співіснування з положеннями Конвенції.