В юридичній практиці сьогодні зустрічаєтьсяпроблема визначення сутності господарської операції, якщо первинні документипідприємства містять неточності або технічні помилки. На підприємствахбудь-якої форми власності існує відповідний документообіг, який складається зпервинних документів, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Всвою чергу первинні документи є основою бухгалтерського обліку господарськихоперацій на підприємстві (частини 2 статті 3 ЗаконуУкраїни від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Бухгалтерський облік підприємства маєнаповнюватись достовірною і правильною інформацією для вірного відображенняінформації про діяльність підприємства, а тому важливо щоб первиннадокументація відображала сутність господарських операцій. Саме інформація прооперацію є керівним моментом визначення реальності здійснення господарськоїоперації, а не наявність або відсутністьправильного її технічного відображення при складанні первинних документів.
Так, на практиці досить часто трапляються випадкиколи в силу людського фактору, при складанні первинної документації,допускаються технічні помилки чи певні технічні неточності. Однак, зазначеніобставини не впливають на зміст господарської операції. Як правило, коликонтролюючі органи Державної податкової служби України знаходять певні технічніописки у первинній документації, підчас невиїзних документальних перевірок, одразуж презюмують, що зазначена операція є фіктивною і застосовують певні фінансовісанкції відповідно до податкового законодавства. Також, автор зазначає, щодосить часто податкові органи самостійно «забирають» на себе повноваженнясудових органів щодо визнання відповідних договорів, які містять неточності читехнічні помилки, недійсними. Як наслідок, контролюючі органи допускаютьпомилкові висновки в актах перевірки щодо того, що первинні документи підприємства не відображають реальної сутності діяльностіпідприємства. Однак, необхідно зазначити, що відповідно до статті 204Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямоне встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначенанорма Цивільного кодексу України встановлює презумпцію дійсності правочину.Разом з тим, органи державної податкової служби не мають повноважень щодовизнання правочинів недійсними. Про це йдеться в листі Державного комітетуУкраїни з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 року №7319: «…Щодо правомірності органів державної податкової служби визнавати угодинікчемними зазначимо, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо йогонедійсність встановлена законом (нікчемний правочин)». Таким чином, головною підставою вважати правочининікчемними являється їх недійсність, встановлена законом, а не актамиподаткової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущенісуб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставоюдля визнання правочинів фіктивними, оскільки чинне законодавство не встановлюєтаких підстав нікчемності правочину.
Зазначені правові позиції знайшли своєвідображення і у судовій практиці. Так, Вищий адміністративний суд Українисвоїм листом від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 надав роз’яснення з метоюоднакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податковогокодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень зазначеного листа,відсутність або недостатність зібраних доказів з урахуванням змісту підпункту4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірностірішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правовогоакта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різнихнормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування правта обов’язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірністьоскарженого рішення контролюючого органу.
Документи та інші дані, що спростовують реальністьздійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку,повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції –умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
При цьому, сама собою наявність, або відсутністьокремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою длявисновків про відсутність господарської операції, якщо з інших данихвбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чизобов’язаннях платника податків, у зв’язку з його господарськоюдіяльністю, мали місце.
Також, автор звертає увагу, що у ст. 20 ПКУкраїни, яка закріплює права контролюючих органів, передбачене право звертатисядо суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій тафізичних осіб, щодо визнання оскаржуваних правочинів недійсними та застосуваннявизначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинівнедійсними (п. 20.1.30 ст. 20 ПК України). Повноваження щодо самостійноговизнання правочину недійсним для контролюючих податкових органів непередбачено. Про зазначену обставину, також, сказано в правових позиціяхінформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 06.05.2011 №742/11/13-11.
Таким чином, господарська операція не можевважатися такою, що не була реально здійснена через те, що містить певнінеточності чи технічні помилки у первинній документації. На думку автора,основним критерієм визначення реальності здійснення господарської операції є їїзміст. Тобто, неточності у первинній документації тау цивільно-правових договорах, які не впливають на зміст господарської операціїта дійсність господарських зобов'язань, не мають братись до уваги, а необхідновиходити саме з сутності господарської операції. Отже, податковим органамнеобхідно звертати увагу не на юридичну форму господарської операції, а на їїзміст, відповідний принцип (превалювання сутності над формою) закріплено в ст.4 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік тафінансову звітність в Україні». При перевірці податковими органами первинноїдокументації, яка відображає господарські операції, необхідно аналізувати рухактивів підприємства та зобов’язання платника податків у зв’язку з йогогосподарською діяльністю. Так, необхідно звертатиувагу чи мало місце збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночаснимзменшенням його у іншої сторони (відчужувачем).
Отже, автор підсумовує, що неточностічи технічні помилки у первинній документації жодним чином не повинні впливатина висновки податкових органів щодо недобропорядного веденнягосподарської діяльності відповідним підприємством. Контролюючі органи повинніперш за все звертати увагу на реальність здійснення господарської операції,додатково аналізуючи активи підприємства, допоміжні документи, які дозволяютьвстановити і підтвердити, що зазначена господарська операція відбулася. Грубимипорушеннями і помилковими висновками є те, коли органи податкової службизнаходячи технічну помилку (друкарську помилку) чи іншу несуттєву неточність упервинній документації, автоматично визнають всю зазначену документаціюнікчемною і складають акти, щоб накласти певні фінансові санкції, так бимовити, створюючи певний податковий тиск. Однак, така поведінка контролюючогооргану є не припустимою, так як, платник податку змушений звертатися до судуоскаржуючи неправомірність прийняття рішення органами податкової службиУкраїни, що в свою чергу, створює для підприємства додаткові фінансові витрати насудові тяганини. Так, як без кваліфікованої допомоги юриста-податківця довестисвою правомірну позицію вкрай важко і у багатьох випадках звичайний юрист можене впоратись із нелегким завданням.