Як Велика Палата Верховного Суду "захистила" права вагітних жінок

   На цьому тижні увагу засобів масової інформації привернула недавня постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі 759/19440/15-ц, де вагітна жінка, яка працювала на умовах строкового трудового договору, намагалась захистити своє право на відпустку по вагітності та пологах, доводячи те, що роботодавець не мав права її звільняти в стані вагітності http://reyestr.court.gov.ua/Review/74120972

    На думку позивачки, ефективним засобом правового захисту у даному спор є поновлення на роботі, що дозволило б позивачці реалізувати своє право на відпустку по вагітності та пологах, на відпустку по догляду за дитиною до трьох років, на приєднання щорічної відпустки …

    Але захистити своє право позивачці не судилося. Наша «доброчесна», «правосудна», «проєвропейська» Велика Палата Верховного Суду вирішила, що українські жінки, які працюють на умовах строкового трудового договору, не повинні обтяжувати суди і роботодавця позовами про поновлення на роботі (у разі, якщо роботодавець звільнив їх, не працевлаштувавши), а мають право лише зобов’язати  роботодавця виконати його обов’язок по працевлаштуванню.

          Свою «правосудну» позицію Велика Палата Верховного Суду оприлюднила в двох висновках щодо застосування ч. 3 ст. 184 КЗпП України. Ці висновки містяться у вищезгаданій постанові після слів «Підсумовуючи, можна зробити такі висновки» і суперечать один одному.

     Жодного з них я не буду коментувати, а натомість, запропоную змодельовані життєві ситуації, які, як на мене, зумовлює кожен з цих висновків.

    В цих ситуаціях будемо виходити з того, що і вагітна жінка, і роботодавець є законослухняними, поважають права один одного, і діють в межах цих прав.

 Перший висновок Великої Палати Верховного Суду такий:

     «Звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП України України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості, а саме: звільнення, зокрема, вагітних жінок можливе на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України України, однак провадиться з обов'язковим працевлаштуванням вагітної, тобто власник або уповноважений ним орган зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається.

    Згідно зі статтею 235 КЗпП України України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором, або за відсутності підстав для звільнення.»

     Моделюємо життєву ситуацію.

    Жінка, яка працює на умовах строкового договору, отримала довідку про те, що вона вагітна. З цією довідкою заходить до свого роботодавця.

- Доброго дня, пане роботодавцю.

- Доброго дня.

- Повідомляю вас, що я вагітна, і маю право на відпустку по вагітності та пологах.

- Не впевнений в цьому, - відповідає роботодавець. – Не забувайте, що ви працюєте у мене на умовах строкового трудового договору, і строк цього договору закінчується через два тижні. А право на відпустку по вагітності та пологах у вас виникне не раніше, ніж через за 70 днів до пологів, тобто тоді, коли ви вже у мене працювати не будете… Читайте, шановна, статтю 17 Закону України «Про відпустки»…

- Це дійсно так, - відповідає жінка. – Проте, ви не врахували ч. 3 ст. 184 КЗпП України, відповідно до якої ви можете мене звільнити лише за умови обов’язкового працевлаштування. А якщо ви мене звільните на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України і не працевлаштуєте, то тоді ви порушите процедуру звільнення, і я буду змушена пред’явити позов до вас про визнання вашого наказу про звільнення протиправним і його скасування, а також про поновлення на роботі. Це випливає зі змісту ч. 3 ст. 184, ст. 235  КЗпП України.

- Я вважаю, - продовжила жінка, - що вам краще не звільняти мене, а продовжити зі мною строковий трудовий договір до дати початку моєї відпустки по вагітності та пологах, після чого видати наказ про надання мені відпустки. А звільнити ви мене зможете після відпустки, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки», у цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

- Або ж, - продовжила жінка, - можете мене перевести на іншу посаду за фахом. Але головне, пане роботодавцю, щоб не було розриву у часі між звільненням і працевлаштуванням. Це узгоджується із змістом ч. 2 ст. 8 Європейської соціальної хартії, що ратифікована Україною, і з ч. 2 ст. 10 Пакту про економічні, соціальні та культурні права, і з ч. 3 ст. 24 Конституції України… Зміст всіх цих норм зводиться до того, що працюючу жінку не можна звільнити, якщо вона завагітніла, інакше вона втрачає право на відпустку по вагітності та пологах, оскільки без трудових відносин вона не зможе отримати таку відпустку, не зможе піти у відпустку за догляду за дитиною до трьох років (ст. 18 Закону України «Про відпустки»), не зможе приєднати щорічну відпустку (ст. 20 Закону України «Про відпустку»)… До того ж звільнення у стані вагітності – це завжди хвилювання для жінки. А зайве хвилювання може погано відобразитись на здоров’ї вагітної та здоров’ї її дитини … А згідно з ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю …

- Ну добре, добре, - каже роботодавець. – Дійсно, бачу, що якщо я, знаючи, що ви вагітна, вас звільню, то в суді все рівно програю…

- Я продовжу вам строк дії вашого трудового договору до дати початку вашої відпустки. В цьому випадку строк вашого договору буде продовжений до дати закінчення відпустки (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустку»). І враховуючи те, що у вас є право на відпустку до досягнення дитиною трьох років, то після пологів ви можете написати заяву і отримати ще і цю відпустку. І в цьому випадку строк вашого трудового договору буде продовжений до закінчення цієї відпустки…

- Дякую вам, роботодавець, - сказала жінка, - і пішла.

- Щасти  вам, - відповів роботодавець. 

    І все було б саме так, як описано, якби не другий висновок Великої Палати Верховного Суду.

      Другий висновок Великої Палати Верховного Суду такий:

    «Невиконання підприємством (установою, організацією), яке звільнило вагітну жінку, обов'язку по працевлаштуванню є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП УкраїниУкраїни обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не про поновлення на попередній роботі. За заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання підприємством (установою, організацією) зобов'язання по її працевлаштуванню.»

    Моделюємо життєву ситуацію.

    Жінка, яка працює на умовах строкового договору, отримала довідку про те, що вона вагітна. З цією довідкою заходить до свого роботодавця.

- Доброго дня, пане роботодавцю.

- Доброго дня.

- Повідомляю вас, що я вагітна, і маю право на відпустку по вагітності та пологах.

- Не впевнений в цьому, - відповідає роботодавець. – Не забувайте, що ви працюєте у мене на умовах строкового трудового договору, і строк цього договору закінчується через два тижні. А право на відпустку по вагітності та пологах у вас виникне не раніше, ніж через за 70 днів до пологів, тобто тоді, коли ви вже у мене працювати не будете… Читайте, шановна, статтю 17 Закону України «Про відпустки»…

- Це дійсно так, - відповідає жінка. – Проте, ви не врахували ч. 3 ст. 184 КЗпП України, відповідно до якої ви можете мене звільнити лише за умови обов’язкового працевлаштування відповідно до мого фаху. А якщо ви мене звільните на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України і не працевлаштуєте, то тоді ви порушите процедуру звільнення, і я буду змушена пред’явити позов до вас про визнання вашого наказу про звільнення протиправним і його скасування, а також про поновлення на роботі. Це випливає зі змісту ч. 3 ст. 184, ст. 235  КЗпП України …

- Я вважаю, - продовжила жінка, - що вам краще не звільняти мене, а продовжити зі мною строковий трудовий договір до дати початку моєї відпустки по вагітності та пологах, після чого видати наказ про надання мені відпустки. А звільнити ви мене зможете після відпустки, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки», у цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

- А я так не вважаю, - відповів роботодавець. – Справа в тому, що ви не маєте права пред’явити до мене позов про визнання наказу про ваше звільнення протиправним і його скасування, а також про поновлення на роботі, оскільки суди таких спорів в Україні не вирішують.

- В таких випадках, - продовжив роботодавець, - суди вирішують спори не про поновлення на роботі, а про виконання роботодавцем зобов'язання по працевлаштуванню вагітної жінки. Пояснити вам різницю ?

- Так, поясніть, будь-ласка.

- Пояснюю. Мій наказ про ваше звільнення остаточний і жоден суд не зможе його скасувати… Він недоторканий… До такого висновку дійшла Велика Палата ВС у своїй постанові від 16.05.2018р. - Ви, шановна, можете лише зобов’язати мене вас працевлаштувати. І навіть це вам буде важко зробити, оскільки трудове законодавство не визначає ні порядок, ні способи  виконання мною цього обов’язку, ні строки його виконання, ні наслідки (для мене) його невиконання ...  Через це я  можу і рік, і два, і п’ять вас працевлаштовувати… - А те, що зазначено в постанові Великої Палати ВС про те, що я зобов’язаний вас працевлаштувати протягом трьох місяців, так це вигадка… Ніде в законі такого немає…

- Отже, не бачу жодних законодавчих перепон, для того, щоб вас звільнити, - підсумував роботодавець. – І тому я вас звільню в останній день дії строкового трудового договору…

І тут жінка зрозуміла, що відповісти їй нічим. Вона зрозуміла, що своїм висновком Велика Палата ВС поставила її У ПОВНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ВОЛІ РОБОТОДАВЦЯ. І лишається жінці одне – ВМОВЛЯТИ роботодавця, щоб він продовжив строк дії її трудового договору до дати початку її відпустки по вагітності та пологах,  щоб вона могла спокійно піти у відпустку ...

А погодиться роботодавець продовжити трудові відносини з вагітною жінкою чи ні – це вже залежить не від Права, не від суду, а від волі роботодавця…

   Ось так Велика Палата Верховного Суду відноситься до прав українських жінок на відпустку по вагітності та пологах.

  Так буває, коли судді Великої Палати Верховного Суду, формуючи висновки у справах, бачать тільки норми законів. А передбачити наслідки застосування цих норм законів вони не здатні… А ще гірше, якщо ці наслідки їх не цікавлять…

    Чи заслуговує така Велика Палата Верховного Суду на довіру людей ? Відповідь на це питання, як на мене, очевидна.