Роздуми про правову систему
1. Правова система - це один з видів соціальної системи. Іншими видами соціальної системи є економічна система і політична система.
Принципова відмінність правової системи від економічної та політичної в тому, що правова система є явищем штучним тобто виникає тоді, коли люди, суспільство досягне певного ступеню розвитку, освіченості і визнає для себе за необхідне побудувати правову систему. До того ж побудова правової системи багато в чому залежить від менталітету людей, стану суспільства на момент її побудови.
А політична і економічна системи виникають разом із суспільством, оскільки влада (її обслуговує політична система) і економіка (її обслуговує економічна система) завжди існували в суспільстві. І здавна так сталося, що економічна і політична системи співіснують і взаємодіють. І не на користь людини взаємодіють, а на користь тих, хто при владі (політиків), і тих, у кого гроші (олігархів). Це можна спостерігати протягом всієї історії людства: тих, хто при владі завжди цікавлять ті, у кого є гроші (капітал); а ті, у кого є гроші (олігархи) цікавляться тими, хто при владі. Людина ж їх не цікавить, бо людина для них – це не далі, як робітник і електорат.
Саме на противагу такої взаємодії економічної і політичної систем і має будуватися правова система, яка покликана так вплинути на політичну і економічну системи, щоб вони функціонували задля блага людини, а не блага олігархів і тих, у кого влада.
Це досягається за рахунок побудови і взаємодії всього комплексу елементів правової системи, якими ОБОВ’ЯЗКОВО є:
а) права, свободи і правові обов’язки людини (разом з механізмами їхнього утвердження, забезпечення та захисту);
б) конституція країни;
в) суди (окремо слід виділити конституційний суд);
г) правосвідомість людини;
ґ) правозастосування;
д) правотворчість;
е) громадянське суспільство (як основний лобіст, контролер і творець змісту прав і свобод людини, її правових обов’язків та правових обов’язків держави).
При цьому, закон не є окремим (самостійним) елементом правової системи, і до неї не належить. Закон, разом з державою, є елементом політичної системи, оскільки і держава, і закон – це засоби, за допомогою яких здійснюється політична влада. Але закон має відношення до правової системи не далі, як інструмент, за допомогою якого відбувається утвердження, забезпечення та захист прав людини, утвердження та захист свобод людини, визначення правових обов’язків людини і держави. Так має відбуватися в правовій демократичній країні.
Отже, для існування правової системи, необхідно створити всі її основні елементи, і не просто створити, а зробити так, щоб вони були потужно зв’язані між собою, потужно взаємодіяли … І лише тоді, коли правова система буде представляти собою цілісну систему із взаємодією всіх її елементів, вона зможе потужно і ефективно впливати на економічну і політичну, переорієнтувати політичну і економічну системи на забезпечення соціальної справедливості і інтересів людини…
Так сталося, що основна проблема нашої країни на сьогоднішній день в тому, що ми досі не побудували правову систему. Ми взагалі її ніяк не побудували. Якщо б у нас існувала правова система, то тоді, на основі ідеї верховенства права, вона б здійснювала вплив на політичну і економічну системи таким чином, щоб вони функціонували задля людини, на забезпечення її прав і свобод. Але цього немає… А що ж є ?
За роки незалежності нам вдалося створити тільки окремі, не зв’язані між собою, елементи правової системи – Конституцію, Конституційний суд і, мабуть, все… Але ж ці два елементи ніяк не можуть виконати функцію всієї правової системи. І тому політична і економічна система поступово їх (ці два елементи) пристосувала під свої інтереси. І продовжує пристосовувати (ніби поглинає), в результаті чого Конституція постійно змінюється під потреби політиків, перетворюється на особливий закон в системі законів країни, стає елементом політичної системи, а Конституційний суд обслуговує політичні і економічні інтереси політичних сил і олігархів, і також перетворюється на елемент політичної системи.
Через це ми так і живемо… Правосвідомість у нас масово не поширена серед людей, багато в чому деформована; правозастосування і правотворчість відсутні, змістовно нічим не відрізняється від законозастосування та законотворчості; суд, як і колишній радянський суд, керується не правом, а законами і таким чином обслуговує економічну і політичну системи; його засадами є законність, а не правосудність… і так далі…
2. У нас чомусь прийнято вважати, що в СРСР існувала правова система. І досі її називають радянською правовою системою.
На мою думку, ніякої правової системи в СРСР не існувало і існувати не могло, і ось чому.
Як відомо, в СРСР право визначалося як сукупність встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки, додержання яких забезпечується її цілеспрямованою діяльністю, а формою права вважався закон. Іншими словами, право і закон сприймалися як одне і те саме явище, закон ніби надавав форму праву, а право являло себе виключно через закони. І радянські люди це сприймали і розуміли. І все було дуже просто: КПРС, на основі комуністичної ідеології, формувала стратегію подальшого руху до комунізму (стратегію будівництва комунізму); КПРС повністю керувала політичною та економічною системами, і контролювала їх за допомогою механізму здійснення політичної влади – держави. Ну а держава, за допомогою закону, встановлювала ті правила поведінки, які відповідали інтересам КПРС і держави, і водночас видавало все це за право.
Десятиліттями все це вивчалось, розповсюджувалось, закладалось в свідомість радянських людей … Десятиліттями все те, що було записано в радянських законах видавалося за право, і люди так це і розуміли, що право – це закон, а держава – це творець права, і що правомірна дія – це дія «відповідно до закону», а неправомірна – всупереч закону; що правозастосування – це застосування законів, а правотворчість – це законотворчість.
На таких засадах формувалася радянська правосвідомість, яку мільйони радянських людей вважали правильною і справедливою. І все це дійсно утворювало ПОТУЖНУ систему, за допомогою якої радянська держава виконувала свої функції. І основним елементом в цій системі був радянський закон.
Але чи правильно таку систему іменувати правовою ? Для радянської ідеології, звісно, це була радянська правова система, бо закон – це форма права. Але як насправді ?
А насправді це була система не правова, а, скоріше, радянська законодавча система, яка була підсистемою радянської політичної системи. Таку систему варто іменувати не правовою, а псевдо-правовою. Елементами цієї псевдо-правової системи були:
а) радянська конституція;
б) радянські закони;
в) законосвідомість (розуміння мільйонами людей, що жити треба по закону, закон слід виконувати, додержуватися і лише за умов виконання і додержання радянських законів настане очікуване людьми суспільне благо – комунізм);
г) законозастосування (не правозастосування); д) радянський суд, який стояв на сторожі соціалістичної законності (а не права), та інші елементи.
Ця система була повністю підконтрольна державі. А оскільки держава і закон – це елементи політичної (а не правової) системи, то і вся ця псевдо-правова система існувала і діяла в політичній (а не правовій) площині радянської країни. Однак, радянські люди всього цього не знали і не розуміли, і тому вважали цю систему «особливою радянською правовою», радянським правом, і чхати хотіли, що там кажуть капіталісти-імперіалісти…
Пройшов час і СРСР розпався… До цього призвели кризові явища як в економічній, так і в політичній системі радянської країни. Радянська політична система, яка окрім держави і законів (радянської псевдо-правової системи), налічувала такі елементи, як ідеологія комунізму, образ (формат) радянської людини (стандарти поведінки), продержавні та прокомуністичні громадські організації тощо, почала розвалюватися, і врешті-решт розвалилася.
Але ж розвалилася не повністю. Залишилася держава з її принципами і правилами існування та управління певними соціальними процесами, залишилася псевдо-правова (тепер вже пострадянська) система з усіма своїми правилами і підходами та «обслуговуючим персоналом» - прокуратурою, судами; і залишилися люди з їх пострадянською законосвідомістю, яку, як виявилося з часом, ніхто не намагався масово замінювати на правосвідомість …
В подальшому, після проголошення незалежності України, політичну систему нашої країни наповнили плюралізмом ідеологій, великою кількістю політичних партій. І все це під демократичними гаслами. Але ж ці всі партії тільки і мріяли, як би отримати собі якомога більше влади. Те ж саме відбувалося і в економічній системі. Тут майбутні наші олігархи прихватизовували державне майно.
А що ж відбувалося з державою і законодавчою системою ? Чи намагалися їх реформувати під стандарти демократії ті, хто під демократичними лозунгами ліз у владу ? Ні, ніхто не намагався, бо сам по собі радянській підхід (тобто коли держава за допомогою підконтрольної потужної псевдо-правової системи керує соціальними процесами, і люди сприймають це як належне), влаштовував всіх новоявлених політиканів і олігархів. Навіть, і зараз влаштовує…
В той же час, паралельно з опануванням політиканами політичної системи, а олігархами – економічної, йшов і інший процес - процес переосмислення ролі держави в демократичному суспільстві, переосмислення місця і ролі закону, осмислення права… До речі, цей процес і досі триває, і здійснюють його вчені-правники…
В результаті вчені-правники дійшли висновку, що право остаточно слід відмежували від закону, і на рівні суспільної свідомості закріпилося, що право і закон – два різні явища.
Але для пострадянської людини, вихованої в дусі радянської методології та діалектики, цього виявилося замало, бо пострадянські люди добре знали і розуміли, що таке закон за радянськими канонами… І право завжди сприймали як зміст закону… А тут раптом всі ті вчені-правники, які за радянських часів стверджували, що право і закон є одне і те саме, почали доводити, що право – це не закон… Тоді у пострадянської людини виникає цілком логічне питання – а що ж таке право ?
В пошуках відповіді на це питання пострадянські вчені зверталися до двох основних джерел - до філософії права і до західної правової традиції (зокрема, до доктрини верховенства права та до доктрини правової держави). Врешті-решт, більшість дійшла висновку, що право – це складний багатоаспектний феномен, який пізнати або неможливо, або треба дуже довго пізнавати… І вирішили не перейматись пошуком єдиного визначення права, а натомість зосередились на західній правовій традиції, зокрема, на питаннях верховенства права і правової держави, в результаті чого і те, і інше знайшло своє відображення в Конституції України 1996р. Але ж і щодо цих понять досі тривають дискусії, і у них немає єдиного визначення ). І так до сих пір…
3. Висновок. На сьогоднішній день, в нашій країні, на рівні суспільної свідомості, залишається уявлення про закон, як про правила поведінки, які встановлює держава. Доказом того є, наприклад, підручник «Правознавство. Практичний курс.» для 9-го класу, автори О.І. Пометун, Т.О. Ремех, видавництво «Літера ЛТД», 2012 рік… Тут право визначається як система загальнообов’язкових правил поведінки, що встановлює й охороняє держава для регулювання відносин у суспільстві…
А як же право сприймається в наукових колах та серед практикуючих юристів ? А сприймається, як якась філософська категорія, над якою ще думають філософи, що воно таке є…
На жаль, така ситуація (тобто уявлення на рівні суспільної свідомості про закон і право, як одне і те саме) досі дозволяє існувати в свідомості нинішніх і наступних поколінь українців такому монстру, як пострадянська псевдо-правова система, з усіма її елементами та підходами законозастосування. Ця пострадянська псевдо-правова система заповнює собою весь той простір суспільної свідомості, який мали б заповнити елементи справжньої правової системи.
Насправді, існування пострадянської псевдо-правової системи вигідно тільки політикам і олігархам, оскільки за її допомогою простіше керувати людьми, оскільки вона для цього і створювалася радянськими ідеологами. Але ж це не правова система…
Як на мене, розбудову справжньої правової системи необхідно починати з визначення єдиного поняття права. Зокрема, це необхідно для того, щоб наші люди (які мають пострадянську законосвідомість) розуміли, що таке право, і чим воно відрізняється від закону. Можливо, це не потрібно було людям на Заході, коли там формувалися національні правові системи; можливо Заходу було достатньо розуміння правових ідей, прав і свобод, і створення незалежного суду… Але нам, нашим людям, розуміння права в єдиному значенні необхідно лише тому, що у спадок від радянського минулого маємо пострадянську псевдо-правову систему, замість правової … Адже більшість наших співгромадян і досі є елементами такого монстра, як пострадянська псевдо-правова система, оскільки перебувають в ній через наявну пострадянську законосвідомість.
За роки незалежності в Україні вдалося створити всього два елементи справжньої правової системи – Конституцію і Конституційний Суд. Але вони опинилися наодинці із досі існуючою (де-факто) пострадянською псевдо-правовою системою українського формату, та політиканами і олігархами, які цю систему обслуговують …
І в якому зараз стані ці два елементи, нам всім добре відомо …
Отже, лишається одне – будувати справжню потужну правову систему з чітко взаємодіючими всіма її елементами, яку не зуміє поглинути ні політична, ні економічна системи, а навпаки – правова система перебудує політичну і економічну в напрямку реалізації прав і свобод людини.
