Як я перейшов на українську. Лайфхаки та корисні звички
Значення української мови багатьма з нас було недооцінено до 2014 року. Так історично склалося, що більшість мешканців Дніпропетровщини, були здебільш російськомовними і до мовного питання ставились достатньо демократично.
Та у 2014 розпочалася російська збройна агресія проти нашої країни. І власне тоді, майже на рівні підсвідомості, усе російське почало перетворюватися на подразник. А після 24 лютого 2022 р. усе російське стало відверто ворожим. Це був дуже емоційний сплеск, час глобальних внутрішніх змін. Переусвідомлення світогляду, цінностей, звичок тощо. І головним чинником до самоідентифікації себе як українця, для мене стала саме українська мова.
Основна мета – українська має стати повсякденною
Зараз перейти на російську для мене настільки нетипово, як нетипово було у 2014 перейти на українську.
Й україномовних більшає! Згідно з останніми дослідженнями, 42% українців почали спілкуватися українською більше, а 14% повністю перейшли на українську після повномасштабного вторгнення Росії. Навіть у великих містах, таких як Дніпро, нині чуємо державну мову скрізь, а не тільки у сфері послуг.
Лагідна українізація. З чого я розпочинав:
- Перевів власні соцмережі на україномовний контент;
- Почав практикувати розмовну українську з сім’єю та друзями;
- У бізнес-чатах, ділових листуваннях з колегами та колективом намагаюсь використовувати лише державну мову.
- Перейшовши на українську практично у всіх сферах життя, я був приємно здивований тим, наскільки позитивно зреагувало на це оточення.
Так, у колективних листуваннях колеги підхопили цей тренд. І з часом більшість наших чатів (без жодного примусу) стали україномовними.
Контент державною в соцмережах, спонукав людей до діалогу в коментарях відповідно українською.
З’явилася цікава та корисна тенденція. Моя комунікація українською стала поштовхом для інших українізуватися. А сама мова згодом перетворилась на повсякденну звичку, невіддільну частину мого сьогодення.
Головне – не боятися помилок та осуду
Та перехід на постійний вжиток української на початку все ж був досить морально важким. Найскладнішим було перебороти страх можливого негативу.
Адже в Дніпрі – до повномасштабного вторгнення – комунікація українською подекуди сприймалася з певним осудом, як певний виклик чи то протест місцевому суспільству.
Інша проблема – власні побоювання та очікування негативу через недосконалу мову та помилки під час спілкування.
Власне це страхи практично кожного, хто свого часу свідомо переходив з російської на українську. Єдиний вихід – практика та обов'язкове вдосконалення української мови.
Варто просто видалити російську мову з власного життя.
Лайфхаки:
- Моїм ключем до вільного спілкування стало видалення з телефону російської розкладки клавіатури. Так, у мене автоматично майже зникла можливість писати мовою агресора.
- Вдома у побуті, з дружиною і дітьми здебільше вживаємо українську (максимально комфортне середовище аби практикувати). Бувають смішні моменти, коли проскакує дратуюче вуха російське слівце, – дружина питає – де загубив свою українську? Іду шукати))
- Користуюся цифровими додатками з вивчення мови, аби опанувати граматику. Та перевіряю написане сервісами на кшталт Ukr-mova чи Languagetool для виправлення помилок.
- Дивлюся дубльовані українською фільми та серіали на українізованих сервісах і платформах (максимально дистанцююсь від російських дубляжів).
- Слухаю українських виконавців, на радіо хвилях налаштовуюсь або на українські інформаційні або ті, де звучить наша солов'їна (російськомовні вже у минулому).
Власне саме так поступово українська стала для мене звичною, зручною, а головне рідною.
Адже мова зараз, під час війни, – це соціальний внесок кожного з нас у збереження нашої незалежності. Це також зброя, якою варто користуватися.
Слава Україні!
