Заручники ОАСКу
Рівно місяць тому, 13 грудня 2022 року, народні депутати підтримали закон, яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва. Зважаючи на те, що більшість читачів блогу є професійними юристами, не зосереджуватимусь на розповіді про особливу юрисдикцію цього суду чи особливі рішення в особливих справах, які приймались особливими суддями цього суду. Мій допис зумовлений зовсім іншими проблемами, які виникли внаслідок парламентського рішення ліквідувати цей суд першої інстанції.
Мова йтиме про людей, яких можна назвати «заручниками» обставин ліквідації ОАСКу. Можна виділити мінімум три категорії таких «заручників»:
1) це люди (фізичні особи) або юридичні особи, які є учасниками судових адміністративних проваджень, що знаходились на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва (в середньому щороку на розгляд до цього суду надходило близько 60 тис позовів);
2) це люди - працівники суду, які забезпечували пропускну здатність розгляду такої великої навіть за мірками міста-мільйонника кількості адміністративних справ;
3) це люди – кандидати на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, подання про призначення яких було внесено Президентові ще влітку 2021 року.
Здавалось би законодавець повинен був врахувати всі ці категорії та передбачити норми в Перехідних та Прикінцевих положеннях до законопроєкту, які б забезпечили вихід зі складної ситуації. Так, дійсно нормативний акт містить положення про передання всіх справ, які перебували в провадженні ОАСКу до Київського окружного адміністративного суду. Це безумовно вихід. Хоча й тривалий в часі, оскільки за загальним принципом незмінності складу суду в разі його зміни розгляд справи починається спочатку. На жаль, це також своєрідний «вихід» для суб’єктів владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржувались в цьому адміністратиному суді, адже тепер питання про правові наслідки їхніх дій зависло на невизначений час.
Що ж стосується суддів, то тут неоднозначний, але вихід - чи то з системи внаслідок відповідного рішення органів суддівського врядування, чи то переведення в інший новостворений Київський міський адміністративний суд. Створення нового суду процес не швидкий, однак за умови повноважних Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, цілком реальний.
Апарат суду, який за даними рішення Вищої ради правосуддя від 19.05.2021 налічував 190 штатних одиниць, також теоретично може бути працевлаштований до новоствореного суду. Звісно, що не сьогодні та виключно на конкурсній основі, оскільки як мінімум половина штату суду це посади державної служби. Половина нинішніх працівників - патронатна служба (помічники) та технічний персонал. Таким чином, можна прогнозувати, що потраплять до нової судової установи не всі працівники суду.
Втім, якщо в численних аналітичних довідках, консультативних висновках, пояснювальній записці до законопроєкту в тій чи іншій мірі озвучувались дві перші категорії, то за третю, здається, забули. На жаль, така амнезія з винятку перетворюється у правило.
За останні 10 років кандидування на посаду судді суду першої інстанції набуло ознак непередбачуваності та нескінченності. У 2016 році тодішній Президент не виконав встановленого законом обов’язку щодо видачі указів про призначення 75 суддів. Це були судді, які пройшли всю процедуру добору, були визнані переможцями конкурсу та отримали відповідне подання. Протримавши понад встановлений в законі строк, Адміністрація Президента без жодних пояснень повернула тоді документи до Вищої ради правосуддя, після чого законодавець розділив їх на групи за рандомною величиною кваліфікаційного балу (75+) та дозволив брати участь в нових конкурсах. Звісно, що не до тих судів, в які вони мали бути призначені вперше. До слова кажучи, ці судді не призначені й досі, а їхні документи непорушно лежать у неповноважній Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.
В липні-серпні 2021 року Вищою радою правосуддя нинішньому Президентові було внесено чотири подання про призначення на посади суддів Окружного адміністративного суду міста Києва відносно чотирьох кандидатів, які чесно пройшли процедуру добору суддів 2017 року та були визнані переможцями конкурсу. Примітно, що це судді з найвищими в рейтингу кваліфікаційними балами, які мають досвід правничої роботи та пройшли спеціальну підготовку в Національній школі суддів України. Втім, видача указів в 2021 році відбувалась досить вибірково, і як результат, ці четверо суддів не були призначені.
«Ну і чудово!», - промайне в когось з вас думка з урахуванням репутації суду, до якого мали призначити цих правників. Та насправді нічого доброго в такому непризначенні немає.
По-перше, варто розуміти, що категоричність в судженнях про суддів, звернення їх винятково до негідних представників суддівського корпусу є абсолютно невиправданою. По-друге, оновлення суддівського корпусу має відбуватись не шляхом проведення операції «ліквідація», а через звільнення та призначення на суддівські посади. Тобто зміни мають відбуватись зсередини завдяки потраплянню до колективу високоморальних професійних правників. Саме тому, знаючи який важкий шлях (в тому числі обстоювання свого права через суд) і складні випробування пройшли ці кандидати, відверто прикро усвідомлювати, що вони не призначились суддями. І що про них забули згадати в Перехідних і Прикінцевих положеннях до закону. Отже, наразі ситуація виглядає так, що цих непризначених суддів ОАСКу, які жодного дня там не пропрацювали, покарали, ліквідувавши разом з майбутнім місцем роботи їхнє законне право на призначення. Закон не передбачає можливості їх переведення до новоствореного суду, адже вони не набули статусу судді. Офіс Президента має повернути подання до Вищої ради правосуддя, а ВРП – до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки без нового конкурсу до нового суду процес призначення в глухому куті.
Якщо Ви належите до скептиків українського правосуддя та переконані у нерелевантності питання призначення суддів під час війни, то поспішаю вам заперечити. Коли ледь-ледь затихає зброя, починає гучніше звучати голос юристів. Саме Українська Феміда має судити російських воєнних злочинців, ухвалювати рішення про відшкодування шкоди, завданої українцям окупантами, оперативно вирішувати сімейні, спадкові та трудові спори, спори з суб’єктами владних повноважень (соціальні та податкові). Право на справедливий суд до війни і під час війни було та залишається основоположним правом людини, механізм реалізації якого має бути ефективним.
Тим часом, словосполучення «кадрова криза» настільки приросло до тіла судової системи, що ми перестаємо належно на нього реагувати. Аж доти, поки самі не зіштовхуємось з наслідками цієї кризи. Нижче наведу декілька цифр для розуміння її масштабів. Станом на 01.12.2022 кількість вакантних посад суддів місцевих судах міста Києва складала 79 штатних одиниць, Київської області 72 штатних одиниць, Харківської області 112 штатних одиниць.
Таким чином, ми точно не в тому стані, щоб дозволити триваючі роками конкурси, на які витрачається чимало коштів держави та донорів, чи спокійно спостерігати, як губляться прагнення професіоналів йти працювати в судову систему через несправедливо затягнуті процедури призначення.
В контексті майбутньої оптимізації судової системи, ліквідація будь-якого суду повинна бути максимально виваженою, обдуманою та не має тягнути за собою появи заручників ситуації: чи то у вигляді непризначених суддів, несправедливо звільнених працівників суду, чи тим більше обманутих очікувань людей, які приходять до суду за захистом своїх прав.
