Українські захисники потребують захисту Президента. Місія можлива?

Якось Наполеон І Бонапард сказав: «Народ, який не бажає годувати свою армію, незабаром буде змушений годувати чужу».

Не маючи наміру перевіряти правдивість судження відомого французького полководця та чітко прогнозуючи деструктивність введення в дію деяких положень закону України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року, авторства Народного депутата України від фракції «Слуга народу» Галини Третьякової та інших «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким суттєво обмежуються трудові права та гарантії військовослужбовців, 06 липня 2022 року мною було подано та зареєстровано на сайті Президента України електронну петицію під назвою:

«Про повернення (накладення вето) Президентом України до Верховної Ради України для повторного розгляду Закону України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким суттєво обмежуються трудові права та гарантії військослужбовців, призваних по мобілізації та інших працівників».

На превеликий жаль, з незрозумілих та невідомих причин означену петицію й досі не оприлюднено на офіційному сайті Глави Держави. Враховуючи часові обмеження щодо терміну перебування закону на підписі Президента, що згідно з Конституцією складає 15 днів, шансів набрати необхідну кількість підписів під петицією для її розгляду Президентом (25 тисяч голосів українців) з кожним наступним днем затримки в оприлюдненні петиції стає все менше і менше. Тоді як шансів отримати закон, яким безпідставно обмежуються трудові права військовослужбовців стає все більше.

З метою інформування громадськості про можливі негативні наслідки від набрання чинності законом №2352-ІХ від 01 липня 2022 року, розміщую текст звернення до Президента України у відкритому доступі та прошу уважно ознайомитись з його змістом всіх, хто хоче чесно дивитись захисникам України в очі, не відчуваючи сорому за свою бездіяльність в тилу, в той момент коли самі захисники найбільше потребують захисту.  

ПЕТИЦІЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 

У лютому 2014 року російська федерація, порушуючи норми та базові принципи міжнародного гуманітарного права, двосторонні та багатосторонні угоди, розв’язала російсько-українську війну. Спланована збройна агресія північного сусіда розпочалась з військової операції збройних сил рф із захоплення частини території України – Кримського півострова та продовжилась на території Донецької та Луганської областей.

Впродовж восьми років війна забирала життя людей, нищила їхнє майно, кровила на Сході України, аж поки 24 лютого ц.р. не охопила всю Україну. В той страшний день життя всіх українських сімей розділилось на «до» та «після». Війна увірвалася в дім кожного українця та продовжує там безчинствувати на жаль, і досі.

Сьогодні, на 133 день (примітка: станом на день подання петиції) спротиву українців масштабній агресії ворога є зрозумілим, що основаною метою його нападу є знищення Української держави, Української нації. Чому та за що? Історія вчить, що поки живе та квітне Україна в структурі особистості кожного російського диктатора існуватиме внутрішня неповноцінність, зумовлена тим, що почалось все з Києва, Київської Русі. Нам не можуть пробачити величного минулого, волелюбства українців та права на самовизначення.

В своїх прагненнях поневолити Україну ворог діє підло, підступно, жорстоко. Він ґвалтує, катує та вбиває жінок, дітей, беззбройних, людей похилого віку, знищує найдорожче. Ворог отримує відсіч, однак не полишає своєї кінцевої цілі – знищити українців фізично, вигнати нас з рідної землі. Він продовжує щодня гатити ракетами та градами, а ми продовжуємо героїчно тримати оборону, ні на мить не поступаючись в намірах прогнати окупантів.

Кожен новий день кривавого протистояння завдає Українському народу болю та страждань. Не заради, а всупереч всіх очікувань, ми встояли і стоятимемо надалі, адже віримо в свої сили, своїх захисників, б’ємося за життя, правду, свободу і ті цінності, про реальний зміст та ціну яких багато хто встиг забути у сучасному світі. Проте ми не забули, тому що вони вшиті в нашому генетичному коді – тому коді, який люто намагається стерти російський ворог.

Сьогодні тисячі українських громадян, облишивши власні справи: навчання, роботу, бізнес, родини, зі зброєю в руках протистоять озброєній до зубів та оскаженілій від численних невдач російській армії.

Внесок першої хвилі добровольців важко переоцінити, адже на першому етапі повномасштабної війни Україна зіткнулася з тим, що не всі професійні військові були готові захищати свою державу. Добровольці дали змогу провести мобілізацію і підготувати професійну заміну, яка нині гідно дає відсіч агресору. Вони купували захисне спорядження та амуніцію за власний кошт і йшли на фронт боронити найцінніше – життя рідних. Чимало чоловіків повернулися з-за кордону і стали за захист Батьківщини, вступивши до лав Територіальної оборони та Збройних Сил України. Багато хто пішов служити добровільно, будучи звільненим державою від обов’язку мобілізації, зокрема маючи трьох та більше дітей, маючи проблеми зі здоров’ям та інші законні підстави. Але в той момент вони розуміли, що йдуть захищати свій дім, куди повернуться їхні родини і не зважали на наявність законних підстав для законного звільнення від мобілізації.

Українці пишаються своїми захисниками, мужність яких стала на заваді планам Кремля зруйнувати нашу країну. Завдяки кожному з них українська армія відродилася з попелу, і нині здатна дати відсіч будь-якій провокації агресора, ставши по факту, а не теоретично, однією з найпотужніших армій світу.

Героїзм, незламність, відвага, бездоганне виконання українськими військовими свого конституційного обов'язку продовжують надихати митців з усього світу, які присвячують свої твори Україні. Бойовий досвід нашої армії вивчають провідні країни на всіх континентах.

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, Збройним  Силам України довіряють 97-98% українців, 85-93% підтримують діяльність Президента України Володимира Зеленського (джерело; джерело).

Неодноразово Президент особисто відзначав героїзм військовослужбовців ЗСУ, просив більше ніколи не говорити, що наша армія не відповідає стандартам Альянсу НАТО.

На цьому фоні в умовах гострої фази військового протистояння, особливо цинічно виглядають спроби окремих політиків, інших чиновників, обмежити соціальні та трудові гарантії військовослужбовців, що може розцінюватися як «ніж у спину» в тилу країни, стати одним з деморалізуючих факторів. Мова йде про прийняття закону України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року, авторства Народного депутата України від фракції «Слуга народу» Галини Третьякової та інших.

Вказаним законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» поміж позитивних та актуальних змін до трудового законодавства, на жаль наявні й ті, що суттєво обмежують трудові, соціальні права та гарантії військовослужбовців, призваних по мобілізації та інших працівників. Закон прийнято Парламентом, підписано Головою Верховної Ради України та передано на підпис Президенту 01 липня 2022 року.

Означений закон вносить зміни до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України. Якщо раніше цією нормою було передбачено збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, то відтепер з тексту норми прибирається словосполучення «середній заробіток». Тобто за такими військовослужбовцями зберігається лише місце роботи і посада.

Відповідно гарантії на виплату середнього заробітку позбавляються і працівники, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також ті, що потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на яких поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 Кодексу.

В статтю 9 Закону України «Про відпустки», яким врегульовано порядок обчислення стажу, що має право на щорічну відпустку будуть внесені зміни, які виключають зарахування до означеного стажу часу, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Окрему стурбованість викликає також внесення змін до ст.ст. 233, 234 Кодексу законів про працю України, якими регулюється порядок обчислення строку на звернення до суду за захистом своїх трудових прав. Ці зміни стосуються не лише військовослужбовців, але й кожного. В даному випадку законодавець вирішив обмежити дискреційне право суду вирішувати питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду. Так, оновлена редакція ст. 234 КЗпП України передбачає, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. В діючій редакції жодних темпоральних (часових) обмежень не встановлено. З урахуванням того, що з початку війни порушення роботодавцями прав мобілізованих працівників носило масовий характер, встановлення подібних обмежень в їхньому судовому захисті не можна визнати виправданим.

Небезпека запровадження означених законодавчих новацій полягає в суттєвому та непропорційному обмеженні прав людини в особливий період воєнного стану. Розуміючи це Головне юридичне управління апарату Верховної Ради України двічі надавало свої висновки (14.06.2022 та 01.07.2022) щодо законопроєкту та навіть пропонувало інші законні механізми досягнення мети, визначеної в пояснювальній записці, а саме вирішення проблем, які виникають на сьогодні в частині організації трудових відносин в умовах воєнного стану. Так, розуміючи обтяжливість покладення забезпечення державної гарантії щодо виплати середнього заробітку військовослужбовцям на роботодавців, з метою збереження існуючих гарантій для зазначених категорій працівників в період дії воєнного стану, юристи пропонували повернутись до законодавчого регулювання цього питання у спосіб, передбачений Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII, а саме шляхом виплати компенсації зазначеним працівникам середнього заробітку за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Втім, на жаль, ці пропозиції не були врахованими.

У висновку Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України від 18.04.2022 міститься загальне зауваження до всього змісту закону з приводу того, що до його тексту одночасно включені положення, які регулюють трудові відносини як в період воєнного стану, так і ті, що діятимуть після його припинення чи скасування.

Кажучи іншими словами – війна колись закінчиться, а обмеження прав залишаться. Тому кожне нововведення має бути проаналізовано як мінімум з трьох позицій: а) адекватності запропонованих змін в умовах воєнного стану; б) періоду застосування обмежень (постійнодіючі або обмежені часом воєнного стану); в) співмірності очікуваних позитивних/негативних наслідків від їх впровадження.

Аналізуючи озвучені спірні зміни до трудового законодавства з цих трьох кутів зору, можна з впевненістю говорити про їхню неадекватність та виключно негативний ефект від їх прийняття. На підтвердження такого невтішного висновку можна вказати такий юридичний факт: повномасштабна війна почалась 24 лютого 2022 року, а прийняття закону, що суттєво звужує права військовослужбовців – 01 липня 2022 року. За загальновизнаним  принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції  України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так,  що вона починається  з моменту набрання  цим актом чинності і припиняється  з  втратою  ним  чинності,  тобто  до  події, факту застосовується той закон або інший  нормативно-правовий  акт,  під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, військовослужбовці набули соціальні трудові гарантії раніше за фактом і подіями мобілізації, а законодавець намагається позбавити та обмежити раніше набуте право на їх отримання.

В статті 64 Основного Закону встановлено заборону на обмеження прав і свобод людини і громадянина за винятком умов воєнного стану (із зазначенням строку дії обмежень). Крім того, вказаною нормою заборонено обмежувати права і свободи щодо зворотної дії закону. А в статті 65 Конституції встановлено імперативний обов’язок кожного громадянина захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність, шанувати її державні символи. Тлумачення цих норм у взаємозв’язку дає підстави для висновку про те, що держава не може обмежувати права та свободи громадян, які виконуючи встановлений статтею 65 Конституції України обов’язок нині захищають її від російського агресора.

Статтею 102 Конституції України встановлено, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України та прав і свобод людини і громадянина. А статтею 94 Основного Закону наділяє Президента правом повернути вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

За таких обставин, Президент України має всі правові підстави, щоб своєчасно запобігти несправедливому обмеженню трудових прав захисників України та повернути до Верховної Ради на повторний розгляд вищевказаний Закон.

З огляду на вищевикладене, просимо Президента України повернути до Верховної Ради на повторний розгляд Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким суттєво обмежуються трудові права та гарантії військослужбовців, призваних по мобілізації та інших категорій працівників, зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями на основі мотивів, викладених у цій петиції.

І наостанок. Всередині своєї країни ми можемо дискутувати, мати різні точки зору, публічно їх висловлювати та сперечатись, в тому числі з приводу доцільності прийняття тих чи інших законів. Це реалізація права на свободу слова – одного з найцінніших надбань за всі роки незалежності України. Саме це право, разом з територіальною цілісністю боронять наші захисники.

Ми обов’язково переможемо, нам є за що і за кого боротися, віра в нашу перемогу, як і її захисників - непохитна. Життя переможе смерть, а світло темряву!

Однак мають бути і ті, хто захистить захисників! Щоб повернувшись додому, вони могли в повній мірі реалізувати свої соціальні, трудові права та гарантії, визначені законами та Конституцією, згідно з якою вони виконують всій священний обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України!

Сподіваємось, що соціальні, трудові права та гарантії військослужбовців будуть дотримані відповідно до Конституції України, за право на існування якої вони ладні віддавати своє життя. Маємо безапеляційну надію, що Президент України Володимир Зеленський, як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України та прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, - захистить українських захисників, як вони героїчно захищають свою країну та Президента! 

Слава Україні!

Героям Слава! 

P.S. Якщо ініціатива щодо ветування закону №2352-ІХ від 01 липня 2022 року знаходить Вашу підтримку, прошу підписатись під петицією до Президента після її оприлюднення, а також підтримати своїм голосом іншу, схожу за змістом прохальної частини петицію № 22/148488, яка вже оприлюднена на сайті Глави Держави та нині активно набирає підписи - петиція.

Захистимо захисників. Місія здійсненна!