"Чорний лебідь" судової системи

Один з найпопулярніших мислителів нашого часу Насім Ніколас Талеб увів термін «чорний лебідь», згідно з якою під ним розуміється малоймовірна подія, яка справляє колосальний ефект. В своєму бестселерові, який по праву відносять до найвпливовіших книг сучасності, автор визначає критерії як розпізнати таку подію. 

По-перше, така подія є несподіваною.

По-друге, вона продукує значні наслідки.

По-третє, після настання події, в ретроспективі, вона має раціоналістичне пояснення як нібито очікувана. 

Концепт «чорного лебедя» в його класичному варіанті чи не найкращим чином екстраполюється на ситуацію, яка нині склалась в судовій системі. 

Здавалось би нічим непримітна подія – позов судді до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яких на розгляді Верховного Суду перебуває сотні, з доволі типовим для адміністративного процесу формулюванням «про визнання протиправним і скасування рішення», виявився несподіваним для 467 переможців всеукраїнського конкурсу на заняття вакантних посад суддів місцевих судів.

Хто ці люди і чому вони не сподівались на такий позов?

Кажучи офіційною мовою, це особи, які в результаті успішного проходження багатостадійної процедури добору кандидатів на посаду судді, були зараховані до кадрового суддівського резерву та визнані такими, що відповідають високим кваліфікаційним вимогам.

А говорячи простою людською мовою, це люди, які витратили масу життєвого часу з надією вийти на новий рівень професії, стати в нагоді суспільству, внести свій внесок в розбудову дійсно правової держави. Їхня надія з’являлась не один раз, не один раз вона і згасала. Не згасала лише віра у справедливість і у свою потрібність людям, у існування тієї високої місії, заради якої можна чогось почекати, щось перетерпіти. Для когось з них шлях до професії триває декілька років, а для декого рахунок пішов на десятиліття. Тут треба нагадати, що більше половини існуючого резерву складають кандидати, які вже проходили усі процедури добору не один раз. Щоб не бути голослівною з дозволу колег назву декілька прізвищ, життєвий шлях яких доводить правдивість вищесказаного. Юрист підприємства Петро Тишкун та помічник судді Ніна Аксьонова перебувають в суддівських резервах з 2003 та 2007 року відповідно. Загальний стаж роботи Петра – 21 рік. Адвокатка Олена Чорненька, яка також перебуває в резерві кандидатів, має стаж 28 років роботи. Щоразу, при черговій зміні влади та правил добору, ці та багато інших людей доводять свою компетентність, високу кваліфікацію, і кожного разу відбувається якась подія, яка унеможливлює досягнення цілі. За всі роки підвищення свого фахового рівня, росту у юридичній професії, навчання в Національній школі суддів України, резервісти стали таким собі колективним джином з арабської казки, готовим за першим викликом вилетіти з лампи та прийти на допомогузнесиленим суддям першої інстанції. За безкінечні роки сидіння в лампі вдається переосмислити багато речей, мотивів рішень і вдається найважче - навчитись спостерігати та терпеливо чекати. І ось в липні 2019 року лампу потерли – оголосили конкурс для заповнення вакансій в судах першої інстанції обезкровленої судової системи, визнали переможцями, надали рекомендації. Розуміючи в який складний час вони прийдуть на посади, ці люди морально підготувались до роботи і тут новина: конкурс оскаржено! Ким? Суддею!?

Насправді бажання судді перевестись на одну з посад, на які оголошено конкурс є зрозумілим всім. Але незрозумілим стають дійсні причини оскарження лише цього конкурсу у місцеві суди, з урахуванням тієї обставини, що для суддів, які бажають перевестися в інші суди, Комісія оголосила окремий конкурс. Незрозумілим також видається неоскарження цією суддею інших конкурсів, оголошених Комісією: для резервістів у спеціалізовані суди, для кандидатів на посаду судді, по яким попередній Президент України не видав укази про призначення, для кандидатів на посаду судді, рекомендованих у суди в Донецькій та Луганській областях. Чому суддя оскаржує оголошений Комісією конкурс для бажаючих перевестися суддів на інших підставах, не згадуючи при цьому дискримінованих, на її думку, резервістів. Питань без відповідей поки багато, але спробуємо дати відповідь на одне:  які наслідки можуть настати для усієї судової системи від оскарження конкурсу? 

Власне у відповіді на це питання полягає другий ключовий критерій теорії «чорного лебедя». 

Якщо Верховний Суд задовольнить позов судді, то за ознаками таке рішення буде … МОЖЛИВО формально законним. А ось чи буде воно справедливим? Особливо з урахуванням того, що у світлі можливого скорого «переформатування» Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, поставлених перед нею першочергових завдань та усіх довготривалих процедур, наступний конкурс можна чекати, у найкращому випадку, через рік, а то й більше.

Чи буде воно справедливим по відношенню до 467 кандидатів, які чесно взяли участь у конкурсі та були визнані переможцями? Таких кандидатів як Петро Тишкун, Ніна Аксьонова, Олена Чорненька та багатьох інших, що понад усе прагнуть бути корисними людям та системі правосуддя.

Справедливим по відношенню до суддів тих судів, які працюють на межі людських можливостей в умовах надмірного навантаження (яких зараз понад 90 судів України)? А це вісім з половиною мільйонів громадян, мешканців відповідних територій, справи за участю яких розглядаються роками через брак суддів. 

Справедливим по відношенню до тих суддів, які бажають прийняти участь в оголошеному Вищою кваліфікаційною комісією суддів України конкурсі у суди апеляційної інстанції? Адже за логікою, конкурс в апеляційні суди здатен вимити 340 посад суддів першої інстанції, що ще більше посилить кадровий голод на місцях. Тому, без заповнення судів першої інстанціїновою хвилею суддів про проведення цього конкурсу годі й думати.

Та чи буде таке рішення справедливим по відношенню до півмільйона українців – мешканців 16 районів, які наразі взагалі позбавлені доступу до правосуддя через відсутність суддів? Рекомендації кандидатів на посаду суддів в суди цих районів наразі лежать зараз без руху у Вищий раді правосуддя, і у випадку скасування результатів конкурсу ще мінімум на рік повернуться в стіни Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Ще на рік для судової системи актуальною залишиться заїжджена платівка «кадрового голоду». Який буде знову підсилюватись, адже судді від нестерпних умов роботи продовжують звільнятися. 

І ось на це стандартне запитання членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на співбесідах із кандидатами на посаду судді: «яким на Вашу думку має бути судове рішення – законним чи справедливим?», незабаром надасть відповідь найвищий суд. Судячи з того, що аргументація позивачки заснована на апелюванні до законності, стає зрозумілою її відповідь на це питання на співбесіді. Однак хочеться сподіватись, що рішення Верховного Суду буде в рівній мірі і законним і справедливим, адже як всім відомо принцип законності є лише однією складовою принципу верховенства права.

І нарешті останній критерій Талеба. Зовсім скоро нам має стати відомо ХТО саме є вигодонабувачемствореної ситуації. Або іншими словами: кому це вигідно?

Чи вигідна така ситуація новій владі? Не схоже, оскільки Президент обіцяв до Нового року вирішити питання з кадровим голодом в судах.

Попередній владі? Нею в 2016 році було розпочато судову реформу і навряд чи їй вигідно, щоб ідея була визнана провальною.

Судовій владі? Вона б давно хотіла піднятись з колін, на які її міцно всадили. А без нової крові цього не зробиш.

Може Українському народові вигідно? Це абсурд. 

Тоді кому? 

Чекаємо на появу кінцевого бенефіціара. Якщо вірити Талебу, «чорний лебідь» знайде своє раціональне пояснення. 

Чи стане одна звичайна справа за позовом лише ОДНОГО судді, адже інші бажаючи перевестися судді прийняли участь в окремому конкурсі, «чорним лебідем»для судової системи?