Кувалдою завжди встигнемо

Нерівна рівність

          В кінці липня побачив світрейтинговий список учасників конкурсу до Верховного Суду. Своєрідною моральноюсатисфакцією для суддів, котрі успішно пройшли процедуру кваліфікаційногооцінювання в рамках конкурсу до ВС, стало визнання їх такими, що підтвердилиздатність здійснювати правосуддя (на підставі п. 44 Положення про порядок таметодологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріямкваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення). Це дало можливістьтаких суддям отримати суддівську винагороду у підвищеному розмірі відповідно доп. 22 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про судоустрій істатус суддів». Одночасно з цим виникла ситуація, за якої в одному й тому жсамому суді, виконуючи однаковий обсяг роботи судді отримують кардинально різнісуми винагороди.

          З надійних джерел відомо, щопідвищена суддівська винагорода вже стала своєрідним яблуком чвар майже вкожному суді, де працюють колишні конкурсанти до Верховного Суду. Варто зауважити,що окрім вище названих суддів, підвищену винагороду також отримують близько 400служителів Феміди, які пройшли процедуру первинного кваліфікаційногооцінювання, що передбачалась Законом України «Про забезпечення права насправедливий суд». Уявіть, різниця між зарплатнею тих, хто пройшов процедурукваліфікаційного оцінювання та тих, хто поки чекає своєї черги вимірюєтьсядесятками тисяч гривень. При цьому обсяг роботи та навантаження у всіхприблизно однаковий. Судді б раді пройти оцінювання та довести, що є не меншдоброчесними, ніж їхні колеги, але поки що ця опція недоступна. З, очевиднихпричин провести оцінювання одночасно всього суддівського корпусу країнинереально. Тому об’єктивно виникає питання:whoisnext?

          Аналіз чинного законодавствасвідчить, що питання черговості проходження суддями оцінювання жодним чином невизначено. За таких умов, єдине, на що залишається сподіватись – дотримання принципурозумності при формуванні списку претендентів на оцінювання Вищоюкваліфікаційною комісією суддів України, до якої власне й сходяться всі суддівські«дороги». І не лише суддівські, але й кандидатські. Не встигли вщухнути розмовиза конкурс до Верховного Суду як набирає обертів ще більш масштабне дійство -добір до місцевих судів.

Звісно, не хотілось би виступати в ролі жителя Африки,який радить хантам як пережити зиму в Сибірі, однак свобода слова передбачаєправо кожного публічно висловлювати думку з приводу тих чи інших подій, якімають місце в державі. Тому пропоную увазі деякі міркування з приводу означеноїпроблеми.

 З чого почати?

Судячи зі змісту ст. 85 Закону України «Про судоустрій істатус суддів» та преамбули Положення про порядок та методологіюкваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційногооцінювання та засоби їх встановлення, оцінювання суддів буде здійснюватись самена підставі цього акту Комісії. Нагадаю, що саме на підставі цього актупроводилась процедура кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддівВС, яка затягнулась на довгих 9 місяців. Якщо цю процедуру терміново неоптимізувати, можемо отримати ситуацію, коли для перевірки всіх діючих суддівпотрібно буде майже 8 років (!) Звісно, суспільний запит на судову реформу немає строку давності, однак чи є у суспільства такий запас терпіння? У зв’язку знаведеним, очевидною є необхідність законодавчого визначення чіткого термінутривалості процедури кваліфікаційного оцінювання суддів та удосконаленнямеханізму взаємодії громадськості з ВККСУ та ВРП. Без цього, доведетьсязапастись поп-корном для перегляду суддівської безкінечної Санта-Барбари,приблизно до 2025 року. 6000 серій.

          З кого почати?

          Логічно було б почати зсуддів, в яких наразі закінчились повноваження. І на це є декілька причин.По-перше, такі судді щомісячно отримують з Державного бюджету зарплатню, однакпозбавлені можливості виконувати свою роботу, тобто судити. Внаслідок цьогоросте навантаження на їхніх колег та затягуються строки розгляду судових справ.В деяких судах справи призначаються до розгляду через півроку після звернення зпозовом. Громадяни не можуть оперативно захистити своє право. По-друге. Маємопотенційну проблему, яка полягає у невизначеності статусу таких суддів.Положеннями п. 16-1 Перехідних положень до Конституції України, передбачено, щодо впровадження новогоадміністративно-територіального устрою України відповідно до змін доКонституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення,реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та упорядку, що визначені законом. Таким чином, Президент може цілком легальноскористатись своїм правом на реорганізацію судової системи. Її обсяг та масштабневідомий. Втім, у випадку реалізації такого сценарію можемо отримати проблему:суддя залишився без повноважень і …без суду. Призначити в ліквідований суднеможливо, а в новоутворений – незаконно. Колапс та судові позови неминучі. Длятого, щоб цього не сталось, першими тест на доброчесність мають пройти ті, хтозависли «між небом та землею».

          Другими в черзі наоцінювання могли б стати судді апеляційних судів. По-перше, їх небагато. Занаявною інформацією, в одному з апеляційних загальних судів зі 100 суддів заштатним розписом фактично працює лише 35. По-друге, якраз в апеляційних судахрізниця між винагородою оціненого та неоціненого судді впливає на мікроклімат вколективі найбільше. А працювати ж потрібно в колегіях! Ось і виходить, що заодного й того ж статусу та одну й ту ж роботу отримується різна заробітнаплата. Нагадаю, що майже для всіх суддів характерне загострене почуттясправедливості, тому усвідомлення ситуації «нерівної рівності» є гнітючимподразником.

Наступними в черзі для оцінювання могли б бути судді тихсудів, де їх катастрофічно не вистачає. Власне за наведеним критерієм можнаформувати весь подальший список.

І на останок зазначу, що для реформування системи правосуддя потрібно, щободночасно проходило декілька складних процесів: фінальна стадія конкурсу до ВС,оцінювання діючих суддів, добір кандидатів в місцеві суди, конкурс до Вищого судуінтелектуальної власності (оголошення проведення якого вимагає п. 15Прикінцевих та Перехідних положень до Закону), розблокування роботи КСУ. Тільки в такому разі змінибудуть суттєвими, а отже – помітними пересічному українцеві. 

Всім відомо, щовідбувається з комп’ютером, коли одночасно вмикається декілька великих програм - він неминуче "підвисає". Аби такого не сталось потрібно, щоб алгоритми програмбули чіткими та добре продуманими, процесор потужним, а пересічний користувачдостатньо терплячим - не бив кувалдою по клавіатурі вимагаючи дива. Дива нестанеться, якщо до його появи не прикласти достатніх зусиль кожному з нас. А кувалдою... кувалдою завжди встигнемо!