Зарахування строку по Закону Савченко засудженим довічно

Покарання у вигляді довічного позбавлення волі відрізняється від позбавлення волі на певний строк тільки істотністю та тривалістю позбавлень та обмежень прав і свобод особи, засудженої до цього покарання.

Довічний характер даного покарання не є абсолютним, оскільки у передбачених законом випадках можлива його заміна іншим видом покарання. Так, ч. 2 ст. 87 КК України встановлює, що актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного довічного покарання на строк до 25 років. До того ж ЗУ «Про внесення змін до КК України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26.11.2015 №838- VIII не містить жодних обмежень з приводу його застосування.

У відповідності до ст. 87 КВК України, особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбивання покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Згідно чинного законодавства цей час необхідний для адміністрації СІЗО для проведення засідання регіональної комісії для розподілу засуджених до установи з необхідним рівнем безпеки, підготовку відповідних документів, які є обов’язковими для відправки засудженого та забезпечення належних умов цього слідування до місця відбування покарання. Проте дуже часто на практиці ця норма закону порушується та засуджені незаконно утримуються в СІЗО тривалий час і після вступу вироку у законну силу. Проте умови утримання в СІЗО для засудженого не змінюються на кращі. Тримання засудженого в СІЗО після набрання вироком законної сили понад 10 днів є грубим порушенням його прав.

Загальновідомим є і той факт, що умови відбування покарання осіб, визнаних винними, у виправних колоніях різних рівнів безпеки є кращими, ніж умови утримання в СІЗО. У той час як відповідно до міжнародної практики, умови тримання під вартою під час попереднього ув’язнення не можуть бути суворішими призначеного судом покарання за кримінальне правопорушення.

Зокрема, камери в яких утримують людей, часто переповнені та не відповідають мінімальним санітарним вимогам. Такі умови утримання принижують гідність осіб, завдають їм фізичних та моральних страждань та обмежують їх права та свободи.

Однією із основних цілей прийняття Закону Савченко було відновлення прав і законних інтересів людей, засуджених до позбавлення волі, права яких були значно обмежені під час утримання під вартою.

Утримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства, здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, Загальної декларації з прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув’язненими і не може поєднуватись з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Періоди перебування засудженого в установах попереднього ув’язнення у зв’язку із його участю в судових розглядах заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами (ст. 459 КПК України) також повинні включатися у строк попереднього ув’язнення в розумінні ч. 5 ст. 72 КК України.

Враховуючи те, що проект ЗУ «Про внесення змін до КК України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» ) судячи із пояснювальної записки до нього, від початку був орієнтований на застосування не лише щодо осіб, які вже відбувають покарання, а й осіб, які знаходяться під слідством і судом. То відповідно до ст. 72 КК України та ст. 3 КПК України, у строк попереднього ув’язнення, серед іншого, включається також строк перебування в установах попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, у провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами.

До того ж відповідно до ч. 1 ст. 466 КПК України перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом згідно з правилами, передбаченими для кримінального провадження в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

При цьому розгляд судом клопотань про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку, визначених ст. 537 КПК України, не є судовим розглядом кримінального провадження в розумінні ст. 3 КПК України та зарахуванню у строк відбування покарання виходячи зі співвідношення один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі не підлягають.

З 01.11.2014 року України взяла на себе практичне зобов’язання щодо розв’язання соціальних та правових проблем виключно на засадах верховенства права та дотримання демократичних принципів в галузі правосуддя та прав людини. Це зобов’язання рівною мірою стосується і імплементації в українське законодавство та правозастосування міжнародних стандартів та практики ЄС з прав людини.

Згідно ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-1V суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику ЄС з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ в рішенні по справі «Балицький проти України» вказав, що ст. 46 Конвенції при її тлумаченні у світлі ст. 1 покладає на державу – відповідача юридичний обов’язок вжити під наглядом Комітету Міністрів належні заходи загального та/або індивідуального характеру для забезпечення права заявника, порушення якого було встановлено судом. Такі заходи повинні також вживатися до інших осіб, які перебувають у такому ж становищі, що й заявник, зокрема через розв’язання проблем, які призвели до констатації судом порушення.

Отже ЄС прямо вказує на необхідність усунення систематичних порушень щодо всіх осіб, які перебувають в такому ж становищі, що і заявник. А оскільки умови утримання засуджених в період з часу вступу вироку в законну силу до фактичного поміщення до місця відбивання покарання не змінюються на кращі, то судам слід застосовувати норму ч. 2 ст. 72 КК України та зараховувати додатково засудженому цей період з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дня позбавлення волі.

На системність порушень вказують рішення Європейського суду, у яких констатовані порушення ст. 3 Конвенції у зв’язку із неналежними умовами тримання під вартою (у справах «Бєляєв проти України», «Тодоров проти України», «Устянцев проти України», «Іглін проти України», «Тітаренко проти України» та інші).