Одним з головних напрямів оновлення суспільства, якийчинна влада задекларувала після Майдану, є докорінна трансформаціяправоохоронної системи. На превеликий жаль, реальні зміни в цій сферісупроводжуються численними обструкціями, зумовленими вкрай несистемним підходомдо вирішення проблеми та “спекуляціями на тему” боротьби з корупцією. Так, попри наявність гарної форми і сучаснихавтомобілів, нових назв і нових структур, в Україні досі немає цілісноїконцепції реформування правоохоронних органів. Звідси – відсутність розумінняїх ролі і місця, логіки створення і функціонування, розподілу компетенції танагляду за законністю їх діяльності, а отже, неминучість конфліктів міжсуб’єктами правоохоронної діяльності.
Достатньо згадати хоча б березневий «колапс» слідства вГенпрокуратурі (коли останню формально позбавили функції досудовогорозслідування, а новий орган, який мав їх перебрати, існував лише на папері),нещодавній інцидент між ГПУ і НАБУ тощо, аби переконатися, що непродуманістькроків у побудові нової системи перетворює довгоочікувані зміни у квазіреформу.
Черговим підтвердженням такого підходу, на жаль, стало інамагання створити в Україні Державне бюро розслідувань (ДБР). Призначенняостаннього полягає в розслідуванні кримінальних проваджень, фігурантами яких євищі посадові особи та державні службовці, а також правоохоронці, судді іпрокурори. Адже протиправні дії зазначених категорій осіб не зводяться виключнодо корупційних справ, якими займаються НАБУ і САП. Власне, представниками вказаних антикорупційнихорганів, а також деякими військовими злочинами, за остаточно проголосованоюредакцією спеціального закону, «опікуватиметься» саме ДБР. Тобто завданняДБРівців – це незалежне розслідування некорупційних злочинів всіх іншихправоохоронців та державних високопосадовців. Такий собі правоохоронець відсвавілля правоохоронців і можновладців. При цьому функції Генпрокуратури уріжуть на обсяг повноважень здосудового розслідування, яким в тому числі і наділять ДБР.
Проте очевидні переваги ДБР суттєво знівельовані вжеосновою його запуску і подальшого функціонування – Законом «Про Державне бюророзслідувань». Цей документ є недосконалим і за змістом, і за технікою, априйняття його остаточної редакції з депутатськими поправками з голосу по суті“добило” цей закон остаточно.
Зокрема, корективи парламентарів деформували найважливішіаспекти Закону, які визначають підвідомчість ДБР та процедуру його створення.Наприклад, поправкою з голосу депутати вилучили із завдань Бюро запобіганняорганізованій злочинній діяльності, терористичним та іншим особливо тяжкимнасильницьким злочинам. Натомість Закон містить повноваження ДБР з аналітичнихзаходів щодо встановлення системних причин та умов проявів організованоїзлочинності. Тобто Бюро замість того, щоб боротися з організованою злочинністю,буде її аналізувати.
Свого часу проект Закону про ДБР закріплював за циморганом також завдання щодо запобігання злочинам катування, жорстокого інелюдського поводження, вчинюваних працівниками правоохоронних органів,детективами НАБУ, СБУ, органів внутрішніх справ та прокурорами. Проте остаточнопроголосована редакція Закону втратила і ці положення замість того, щоб усунутипевні недоліки у формулюваннях та вживанні термінів. Слід сказати, що якбивказані норми вдалося зберегти в Законі, то недавній конфлікт між ГПУ і НАБУмало б розслідувати якраз ДБР, а не СБУ.
Зрештою, навіть принцип верховенства права, закріплений устатті 3 Закону, тлумачиться невірно і в наведеній інтерпретації суперечитьнормам Конституції.
Що стосується процедури створення ДБР, то законодавцівідзначилися і тут. Передусім, мова йде про відсутність чітко виписанихкритеріїв і алгоритмів відбору кандидатів на посади в Бюро. Так, в Законінаведено широке коло часом навіть непоіменованих осіб для призначення, відсутняпрописана структура центрального апарату і кваліфікаційних вимог до йогокерівників, а також до директорів територіальних органів. Відповідно до частини1 статті 24 Закону за поданням конкурсної комісії призначаються керівники тавсі без винятку працівники підрозділів внутрішнього контролю центральногоапарату і територіальних органів ДБР, щодо яких в Законі знову ж відсутнібудь-які кваліфікаційні критерії. На підставі яких вимог і процедур конкурснакомісія повинна відбирати ці кадри? Врешті-решт, ми проводимо професійнийвідбір на відповідальні посади, а не конкурс краси. Оперативна діяльність, як ідосудове слідство, можуть бути успішними та мати позитивну судову перспективутільки за умови їх здійснення висококваліфікованими працівниками правоохороннихорганів, в даному випадку, ДБР.
Проблемою є і розповсюдження квотного принципу наформування керівних посад ДБР, в тому числі з урахуванням того, що 51%чисельності підрозділів складу ДБР маєбути з числа фахівців права, які не мають досвіду слідчої, оперативної роботи,але мають якийсь відповідний стаж роботи в галузі права (особливо це питання єнагальним для формування комісією підрозділів внутрішнього контролю).
Виходячи зі сказаного, складається стійке враження, щокраїні потрібен закон, конкурс, якийсь процес, але реально працюючий орган непотрібний. Адже враховуючи зазначені обставини, після обрання кандидатів напосади Директора ДБР і його заступників конкурсна комісія просто призупинитьроботу на невизначений строк у зв’язку з відвертими «ляпами» в законі, а обранатрійка перших осіб ДБР стане заручниками цієї ситуації. Своєю чергою, цеозначає, що Бюро не розпочне роботу з 1 січня 2017 року як це передбаченозаконодавством.
Беручи до уваги окреслені проблеми, члени конкурсноїкомісії з відбору керівництва ДБР мають намір звернутися з листом пропозицій доКабміну, аби урядовці могли невідкладно ініціювати внесення змін до згаданогозакону. Для повноцінної роботи комісії в подальшому доречним буде: а) встановитиперелік обов’язкових професійних підрозділів центрального апарату, керівникияких мають бути призначені конкурсною комісією, та визначити кваліфікаційнівимоги до них. Це дозволить не обтяжувати роботу комісії відбором головногобухгалтера чи керівника матеріально-технічного підрозділу; б) встановитикваліфікаційні вимоги до директорів територіальних підрозділів та керівниківпідрозділів внутрішнього контролю, а також додати норму, згідно з якою всіхінших працівників ДБР набиратимуть в порядку внутрішніх конкурсів, як,наприклад, це роблять у НАБУ. Звісно, такі зміни не вирішать всіх проблеммайбутнього органу, але принаймні дозволять рухатися далі в процесі йогостворення і запуску.
Наостанок, хотілося б додати, що ряд прогалин і недоліківу законодавстві про ДБР є причиною скептичного ставлення професійної правничоїспільноти до перспектив створення нового органу загалом. Крім того, вважаю, щоявні проблеми з підслідністю, розмежуванням компетенції і відносин з іншимиправоохоронними органами є серйозним аргументом проти прийняття на себе функційДиректора ДБР чи його заступника для тих, хто професійно розуміється напроблемі. Саме тому ми не отримали ажіотажу і великого конкурсу на зайняття цихпосад. Але все це не так діагноз безперспективності ДБР, як вказівник на шляхувиправлення помилок і подальших зусиль професіоналів у напрямку повноцінногозапуску українського аналогу славнозвісного заокеанського ФБР.