Після численних невдалих спроб законодавчо реформувати діяльність ринку оцінки,законодавці, знову вирішили повернутися до цього питання. Так, 25 березня 2011відбулося професійне обговорення чергової редакції проекту Закону "Прооціночну діяльність в Україні" (автори: н.д. Куліков, Горіна, Боднар). Уцьому заході мені довелося взяти безпосередню участь. Відразу зазначу, щообговорювалася концепція, не текст проекту. Тому даний матеріал не ставить замету детальний аналіз статей проекту, а покликаний відобразити думку автора пройого ідеологію. Настільки важливий для оціночного ринку законопроект,заслуговує на те, щоб його прочитати повністю, але, в даному випадку, закцентуюувагу читачів на основних його концептуальних новелах.
У цілому, концепція представляється мені вельми розумною і прогресивною,оскільки, по-перше, об'єднує в єдиний орган держрегулятора, знімаючи тим самимпитання регуляції процесу оцінки одного об'єкта (нерухомості) двомавідомствами, також автоматично скасовує ліцензування землеоціночної діяльності.По-друге, декларує посилення впливу саморегулюючих організацій, надання їмдодаткових повноважень і відповідальності, а також передбачаючи обов'язковечленство.
До позитивних моментів також відношу норму, згідно з якою керівникомстажування має право бути тільки оцінювач з п'ятирічним, а не дворічним стажем,причому стажем саме практичної діяльності. Додатковим плюсом є можливістьпроходити стажування при навчальному закладі. Це знімає проблему пошуку базистажування. Так само важливо, що законопроект встановлює норму, що рецензентибудуть додатково навчатися і сертифікуватися, передбачена відповідальністьрецензента за свою роботу. Ось, мабуть, і всі приємні нововведення.
А ось що всерйоз викликає цілком певні побоювання, так це новий регулятор -Національна комісія з оцінки. Вірніше, побоювання викликає дисбаланс наданих їйвсеосяжних повноважень при практично повній відсутності будь-якоївідповідальності. Перед такою спокусою перед зловживанням своєї влади мало хтовстоїть.
Але докладніше іпо порядку.
1. Повністю змінюється концепція держрегулювання оціночної діяльності.Зараз, як відомо, є два держрегулятора ринку оцінки: ФДМУ і Держземагентство.Авторами проекту Закону пропонується створити Національну комісію з оцінки,куди увійдуть у пропорції 50/50 представники саморегулівних організацій таорганів виконавчої влади (зокрема Мін'юсту, Мінекономіки, ДПАУ, НБУ, ДКЦПФР,ФДМУ, Держагенства з корпоративних прав, Мінагрополітики - по 1 представникувід кожного держоргану). У свою чергу, як варіант дерегуляції ринку оцінки -цілком припустимо, оскільки явно мінімізує вплив чиновників на оціночнудіяльність. Хоча незрозуміло - за яким принципом вибиралися міністерства івідомства і яке відношення більшість з них мають до оціночної діяльності?Звідки там фахівці з оцінки? Адже одним з основних повноважень Нацкомісії є розробкаі вдосконалення нормативної, методологічної бази. Чи є сенс для цього залучатинепрофесіоналів?
2. Що таке саморегулювання ринку оцінки на нинішньому етапі? Це кількарозрізнених СРО, яких контролює ФДМУ і Держземагентство. У таких умовах пророзвиток саморегуляції бізнесу (до речі, одного з пріоритетів державноїполітики, анонсованому Президентом Україна) говорити не доводиться. Але йзаконопроект про оціночну діяльність пропонує сумнівний варіант. Роль СРО непосилюється, а нівелюється повністю, оскільки всі, більш меньш значущіповноваження віддаються Нацкомісії. СРО ж делегує одного свого представника вНацкомісію строком на 5 років. Таким чином, ми фактично створюємо з оцінювачачиновника, набагато більш небезпечного, ніж сьогоднішні функціонери, оскількиоцінювачі будуть розглядатися ним як потенційні конкуренти. Успішна міжнароднапрактика свідчить про те, що представників громадських організацій у вищихструктурах треба міняти щороку, з можливістю обрання повторно тільки через 3-5років. Тільки так можна протистояти виникненню в Нацкомісії бюрократії такорупції.
3. Цілком розумним і обґрунтованим є положення, що сертифікат суб'єктаоціночної діяльності пропонується видавати на п'ять років, замість нинішніхтрьох. Втім, ще більш логічним було б видавати його безстроково, а у винятковихвипадках припиняти його дію. Але й тут у будь-який "бочці меду",законодавець традиційно намагається внести "краплю дьогтю". Так занормами проекту Закону повинне надаватися більша кількість документів, у т.ч.вельми невизначеного характеру (цитата: "містять іншу істотнуінформацію" - що малося на увазі?), плюс вводиться більше можливостей йогоне видавати або ліквідувати. Оскарження таких дій регуляторного органу можливелише у судовому порядку. Для прикладу, серед можливих причин є:
"- Неповнота, недійсність або недостовірність хоча б одного з поданихдокументів чи зазначення в них свідомо неправдивих даних;
- Невідповідність даних представлених документів інформації про оцінювача,що міститься в Реєстрі оцінювачів;
- Набрання законної сили двома і більше судовими рішеннями, якими булозадоволено позови до суб'єкта оціночної діяльності та (або) оцінювача,пов'язані з проведенням ними недостовірної або необ'єктивної оцінки".
Як бачимо, оцінювачі апріорі розглядаються як патологічні брехуни. Особливодивують прописані причини, за якими можуть анулювати свідоцтво:
"- Виявлення порушень суб'єктом оціночної діяльності або оцінювачамипринципів незалежності, визначених цим законом, при здійсненні оціночноїдіяльності відповідно до виданого сертифікату".
Але хто без рішення суду може стверджувати, що оцінювачем порушені принципинезалежності?
"- Несвоєчасне інформування Національної комісії з питань оцінки тарегулювання оціночної діяльності про обставини, що мають істотне значення(зміна юридичної адреси, фактичної адреси, адреси для листування) дляздійснення контролю за оціночною діяльністю суб'єкта оціночноїдіяльності."
Тобто, можливість оціночної компанії працювати на ринку тепер більшезалежить від життєвих випадковостей (присутності посадової особи на роботі, відроботи пошти тощо), ніж від кваліфікації співробітників, лояльності клієнтів,якості менеджменту, кон'юнктури ринку... Такі от національні особливостіведення бізнесу.
У цілому, вселяє надію, що автори проекту вже на етапі концепції відкритопредставили її для обговорення оціночній спільноті. Готовність до діалогу -позиція вразлива, але правильна. І тільки така позиція дозволить створитиякісний документ, який в належній мірі врахує як громадські інтереси, так іпрофесійні інтереси оцінювачів.