Як відомо, 22 грудня 2010 року на підписПрезидентові України надійшов один з резонансних Законів кінця минулого року- Закон України "Про внесення зміндо Закону України "Про акціонерні товариства" щодо вдосконаленнямеханізму діяльності акціонерних товариств". 13 січня 2011 року Президентнаклав на цей Закон вето та повернув його з зауваженнями до Парламенту. Не малоюристів та фінансових експертіваналізували норми цього Закону. При цьому було достатньо «зламано списів». Алез точки зору професійних оцінювачів, думку яких я хочу репрезентувати в даній статті, Закон також містить певні двоякі положення.
Перш за все, слід підкреслити, що не можна непогодитися з першими двома зауваженнями Президента відносно цього закону.Цілком логічними є зауваження щодо норми про обов’язковий лістинг акційпублічних товариств (п. 1 ст. 24 Закону), із допомогою якої сподівалисявирішити проблему браку ліквідних привабливих інструментів на українськомуфондовому ринку. На відміну від чинного Закону «Про АТ», який зобов’язуєпублічні акціонерні товариства пройти процедуру лістингу та залишатися убіржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, Закон «"Про внесеннязмін до Закону України "Про акціонерні товариства" щодо вдосконаленнямеханізму діяльності акціонерних товариств" дозволив публічному акціонерномутовариству самостійно визначитися, чи проходити товариству процедуру лістингута, чи будуть, у зв’язку із цим, акції такого товариства купуватися тапродаватися на фондовій біржі. Дійсно, як зазначено у зауваженнях Президента,це серйозний крок назад, який буде серйозно заважати розвитку українськогофондового ринку, що, у свою чергу, негативно позначиться на інвестиційнійпривабливості вітчизняної економіки. Адже саме «біржова торгівля та проходження процедури включення до біржовогосписку сприяє підтримці біржового курсу цінних паперів, змушує емітентадотримуватись визначених показників у своїй діяльності, що, в свою чергу,гарантує потенційному інвестору надійність та ліквідність таких ціннихпаперів».
Крім того, не прийнятною є доповнення Закону «ПроАТ» новою статтею 651 щодо примусовоговикупу акцій товариства. За цією статтею особа (особи, що діють спільно), яка євласником 95 і більше % акцій товариства, має право вимагати у всіх акціонерівпродати належні їм прості акції товариства цій особі (особам, що діютьспільно), а акціонери зобов'язані продати належні їм прості акції. Отжеочевидними стають широкі можливості великих акціонерів щодо примусовоговідчуження акцій міноритарними акціонерами, права яких залишаються абсолютнонезахищеними. Подібна норма діє і в інших країнах, зокрема, Росії, та викликаємасу конфліктів та нарікань. Зважаючи на суттєві проблеми в управлінніакціонерними товариствами, пов’язані з акціонерами, що не приймають участі таяких подекуди неможливо і знайти, проблема потребує розв’язання. Алезапропонований шлях вирішуючи одну проблему породжує іншу.
Як професійний оцінювач хочу звернути увагу наінші положення даного Закону, які безумовно не такі резонансні, але у разі незвертання на них уваги при корегуванні Закону мають всі шанси стати конфліктними.
Так стаття 65-1 частина 3 містить такіформулювання: «Ціна придбання акцій не може бути меншою за середньозваженуринкову ціну, що склалася на фондовій біржі, на якій акції товаристваперебувають в обігу. В разі відсутності акцій товариства в обігу на фондовійбіржі, ціна придбання акцій не може бути меншою за ціну, визначену незалежнимоцінювачем». Постає питання: якщо акції перебувають в лістингу або біржовомусписку, але при цьому або угод давно не було, або вони могли носитиспекулятивний характер, то за який період до дати оцінки слід приймати до увагибіржові дані, на основі яких має бути визначено (ким?) «середньозважену ринковуціну»? Знову виникає підґрунтя для конфліктів. Тому законодавчо слід закріпити,що у будь-якому разі треба робити незалежну, професійну оцінку і оцінювач має вибирати таобґрунтовувати - або користуватися даними фондового ринку, або іншимиджерелами, оскільки за результати своєї роботи саме він несе відповідальність.
При тому, що в частині 3 статті 8 Закону,законодавець цілком обґрунтовано зазначає, що наглядова рада затверджує ринковувартість майна, яка не може відрізнятися більше ніж на 10 % від вартості,визначеної оцінювачем. Раніше за нормами Закону «Про АТ» оцінка майна АТ булане обов’язковою. Тому при відсутності професійної оцінки вартість майнавизначалась дуже «приблизно», що, в свою чергу вело до подальших корпоративнихконфліктів.
Наведу ще один приклад не достатньо вірно застосованої термінології у частині першій статті 11 Закону: «Оплатавартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства,може здійснюватися грошовими коштами, цінними паперами (крім боргових емісійнихцінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів), майном і майновимиправами, нематеріальними благами, що мають грошову оцінку». З одного боку,законодавець вірно додав термін «грошову», адже раніше в нормі Закону «Про АТ»такого суттєвого уточнення не було. Але варто б було доповнити ще й терміном«незалежна», тому що досі не зрозумілим є і може залишитися механізм визначеннявкладу, і відбувається він переважно по домовленості між засновниками. В разі,якби вклад проходив «незалежну грошову оцінку» це б могло потенційно унеможливитиподальші конфлікти між засновниками АТ.
Наприкінці хотілося б підкреслити, що вищенаведенінорми Закону хоч і становлять перешкоди на шляху функціонування вітчизняних АТ,але, завдяки своїй очевидності, їх корегування на мають бути складним завданнямдля розробників цього Закону. В цілому ж Закон, в разі його доопрацювання іврахування зауважень Президента та експертного середовища має всі шанси стативажливим кроком у напрямі приведення українського корпоративного законодавствадо світових стандартів. Він дійсно здатен суттєво спростити управлінняАкціонерним товариством в України, зробити його діяльність більш простою тазрозумілою.