За великим рахунком, Україні вистачило би5-7 років, аби стати другим Гонконгом чи Південною Кореєю або іншою світовою«Меккою» глобальних інвестицій. Досвід карколомних реформ у Грузії після 2003року або в Польщі на початку 90-х –  яскравий тому приклад. Але рухатисядо цього треба системно, не гальмуючи поступальний рух реформ тертям овузькокорпоративні лобістські інтереси. 
 
На жаль, саме останнє відбуваєтьсясьогодні довкола законопроекту №3132 щодо оптимізації процедури банкрутства.Незбалансованість правової процедури вирішення неплатоспроможності суб’єктівгосподарювання та її невідповідність в Українісвітовим практикам зменшують рівень зацікавлення інвесторів вкладати власнікапітали в український бізнес.

Найбільш показово ці ризики відображені впозиції України в рейтингу Doing Business, який щороку оголошує Світовий банк. Сьогодні Україна в рейтингуперебуває на «респектабельному» - у великих лапках - 83-му місці зі 189 країнсвіту. Що стосується питань банкрутства, то тут ми взагалі в аутсайдерах– на 141 місці. Перед нами М’янма і Гондурас, позаду – Сьєрра-Леоне і Нігерія.При всій повазі до цих країн, для України з її амбіціями - не зовсім гіднеспівтовариство...

І за таких умов Верховна Рада днями вкотревідклала розгляд законопроекту №3132. Причини цього потребують окремої уваги.Відразу зазначу, що це не конфлікт гілок влади, як трапляється зазвичай. Зарадиреалізації цього законопроекту Мінюст відмовився від власної версії змін(законопроекту №3163) на користь депутатських ініціатив. Натомість досягнутодомовленості, що пропозиції Мінюсту будуть враховані парламентом до другогочитання.

Отже, «диявол», очевидно, не в деталях, ав інтересах. Тут варто згадати про обговорення законопроекту напередодні.Залучалися експерти з EasyBusiness, Центру комерційного права, Незалежноїасоціації банків України, Асоціації правників України та інших організацій. І,от, у День соборності України на засіданні робочої групи, яке скликав Мінюстсаме для обговорення реформ у сфері банкрутства, тієї-таки соборності відвертозабракло.

Спершу на засіданні було реанімовано давнюідею урівняти заставних і конкурсних кредиторів в праві на голосування. Цяпропозиція надає кредитору, чиї вимоги забезпеченізаставою, надзвичайну перевагу, яка йому не належить ні за буквою українськогозакону, ні за практикою, прийнятою в розвинених країнах.

Конкурс завжди існує там, де є ризикнезадоволення вимог. У квазіконкурсному процесі за сценарієм заставнихкредиторів виграють лише вони. Відбудеться разючий дисбаланс. Натомість, якщозаставний кредитор бажає рівності, то було б логічним і відмовитися відзабезпечення.

На інший камінь спотикання вчорашніпартнери за законодавчою ініціативою наштовхнулися у питанні виборурозпорядника майна –  кандидатури арбітражного керуючого. Зновупропонувалося зробити це виключною прерогативою ініціюючого кредитора. На цьому«соборність» обговорення остаточно посипалася. 
 
Не буду сперечатися, що сьогоднішнєзастосування автоматизованої системи вибору не ідеальне. Отже, потрібно надатиможливість найбільшим кредиторам взяти участь у виборі кандидатури з-поміжнеупереджених арбітражних керуючих, визначених системою.

Як показує практика, кредитор із найбільшим розміром вимог до боржника ініціюєбанкрутство насправді не так часто. Зазвичай саме ці кредитори готові зачекати,надаючи боржникові можливість реструктурувати проблемну заборгованість та«виплисти» на рівень платоспроможності будь-якими шляхами. 

Навіть якщо сторонине знайшли досудового консенсусу і до справи була залучена Феміда, найбільшбажаним результатом ефективного судового процесу також є поступове відновленняплатоспроможності боржника – так звана санація. Отже, часткове поверненняборжника у бізнес, а не цілковите виключення з нього.

Зараз кожен заставний кредитор присхваленні плану санації має право вето, навіть маючи вимогу розміром у 100 грн.У той час як світова практика рекомендує проводити голосування заставнихкредиторів з цього питання за принципом пріоритету більшості голосів. Це - щеодна складова “тертя”, яка не даватиме цьому законопроектові поштовху в життята позбавляє самих ініціаторів конструктиву й одностайності.

Більше того, зазначу, що хибно керуватисяпринципом, за яким усі боржники – виключно шахраї й недобросовісніпозичальники. Адже процес банкрутства – це не тавро, як прийнято розуміти напобутовому рівні, а сигнал до взаємодії основнихкредиторів щодо такого ж як і вони учасника ринку.

Показово деструктивним єшироко вживане порівняння боржника зі смертельно хворим пацієнтом… Річ у тім, щокеруючись такими метафорами неможливо покращити становище не лише одного«хворого» пацієнта, а й всієї української економіки загалом. Якщо інвестиційнийклімат у нас не зміниться, вся економіка опиниться вже не на «реанімаційномуліжку», а на смертнім одрі.

В умовах інвестиційного голоду, постійногоаутсайдерства України у конкурсі на міжнародний інвестиційний інтересліквідність нашої економіки вже практично нічим підтримувати. Про це свідчитьяк уповільнений дрейф національної валюти, так і дедалі прогресуючі ризики уцілому спектрі галузей економіки.

Прийняття законопроекту №3132 – перший,але системний крок на шляху до ефективного вирішення неплатоспроможностікомпаній. Відсутність цього кроку, по суті - ще одне «червоне світло» передочима міжнародних інвесторів, якщо йдеться про участь їхніх капіталів вукраїнських бізнес-проектах.

Зрештою, закликаю всіх партнерів спільнопрацювати на ключовий національний інтерес – пожвавлення інвестиційного попитуна українські бізнес-проекти та вдосконалення регуляторної бази українськоїекономіки.
законопроект №3132оптимізація процедури банкрутстварейтинг Doing BusinessбанкрутствоТетяна Паламарчук