Для чого розвивати проєкти соціальної допомоги жінкам в умовах широкомасштабної війни

Часто я чую таке питання: чи на часі сьогодні проєкти, орієнтовані на допомогу жінкам? Адже в країні «чоловічий» порядок денний, коли ресурси потрібно спрямовувати, перш за все, на підтримку військових проєктів. Сама постановка питання в такому ключі не є коректною, бо порядок денний не “чоловічий” а загальнолюдський. І зараз розповім, чому я впевнена у важливості підтримки та відновлення жінок саме зараз. 

Спершу – невелика ретроспектива нашої роботи, без якої буде складніше зрозуміти контекст.

До 2022 року учасницями наших реабілітаційних програм були українки, що стикнулися з гендерно зумовленим та домашнім насильством. А з самого початку повномасштабної війни ми, як і безліч інших людей, компаній та фондів, запустили гуманітарну допомогу: допомагали евакуйовуватися жінкам з дітьми, завозили та передавали сотні тонн гуманітарної допомоги, закуповували ліки, передавали їх в лікарні, роздавали продуктові набори та гарячі обіди, робили проєкти допомоги сім’ям з маленькими дітьми тощо. Але згодом стало зрозумілим одне «але»: хоча ми й закривали першочергові потреби, та жодним чином не працювали на майбутнє.

Ми переглянули свої пріоритети та вирішили спрямувати наявні ресурси саме на те, що працює заради майбутнього. Саме під цим кутом я й розповім про причини того, що «жіночі» проєкти – дуже на часі.

Причина перша: психологічний стан жінки впливає щонайменше на покоління вперед

Несучи на собі одноосібну відповідальність за родину, багато хто з українок пережив надважкі події, після яких майже неможливо відновитися самостійно, а тим більше – дбати про дітей. Перш за все, мова про жінок, що були двічі переміщені: наприклад, у 2014-му виїхали з окупованої території в Маріуполь, в березні 2022-го потрапили на «Азовсталь», а звідти вже вибиралися під обстрілами в Запорізьку область. Дехто був ще втретє переміщений з тимчасових осель після підриву Каховської ГЕС. Можна лише уявити психологічний стан цих жінок – а ми бачимо ці історії наочно в нашому проєкті «Незламна мама», де беремося за психологічну допомогу жінкам, які опинилися у найбільш складних обставинах.

У нас на сайті є фотогалерея, де відвідувачі бачать фото учасниць після проходження програми, їхні щасливі посмішки. А на відкритті чергових заїздів до табору «Незламна мама», які я відвідую завжди, це зовсім інші обличчя: у них потухлі очі, вони напружені, не можуть спокійно говорити з малечею – спілкуються через крик та сльози. Такі емоційні розлади – лише частина наслідків травмі подій. Тож не буде перебільшенням сказати, що ми маємо зробити зараз все, аби залікувати травми матусь, які впливають на наступні покоління. Тут ми отримуємо розуміння і підтримку як на рівні держави та бізнесу, так і від наших міжнародних партнерів – великих фундацій рівня Жінки ООН.

Що буде, якщо залишити, як є? Свіжих досліджень на цю тему немає, адже останньою війною у Європі до цієї була балканська – але й вона не мала такого масштабу, як наша. Втім, зрозуміти наслідки можна, якщо пригадати, як вплинула на наступні покоління Друга Світова. І багато в чому цей негативний вплив стався саме через психологічний стан жінок, які, без можливості отримати кваліфіковану допомогу, самотужки виховували дітей.

Причина друга: добробут України значною мірою залежить від ресурсу жінок.

Жінки організовують життя своїх родин, підтримують чоловіків та близьких – на війні та після їхнього повернення, працюють, будують свої громади та створюють ВВП. Наприклад, з початку 2023 року понад 50% нових ФОПів створили саме жінки.

Фактично, наразі той самий «економічний фронт» України багато у чому тримається на жіночому ресурсі. І, на жаль, за всіма прогнозами, війна не закінчиться скоро, тож цей тренд лише набиратиме силу.

Показово, що чимало ідей щодо створення нових бізнесів чи суспільних проєктів з’являється у жінок… під час власної реабілітації. Наприклад, за минулий рік у нас було 27 заїздів у табір «Незламна мама», де понад 1200 осіб пройшли реабілітаційний психологічний курс. На власні очі ми бачимо, як змінюються долі: жінки починають формувати ком'юніті, підтримують одна одну, переїжджають на нові місця, навіть із трьома-чотирма дітьми, знову влаштовуються на роботу, відкривають власні бізнеси. Вони як ніхто відчувають, що саме наразі потрібно нашому суспільству, мають досвід подолання травм і відновлення себе, знаходять сміливість іти далі. І це справжній потужний ресурс для нашої держави.

До речі, для представників бізнесу з європейським корінням або проєвропейськими цінностями питання повернення жінок до активного життя є цілком зрозумілою перевагою. Вони охоче підтримують саме такі проєкти і ми переконалися в цьому, співпрацюючи зі страховою групою УНІКА Україна, VISA, холдингом RIA та іншими партнерами з комерційного сектору.

Що буде, якщо залишити, як є? Якщо жінка травмована, то додаткове навантаження відповідальністю може виявитись надмірним. І це призведе до додаткової травми, зневіри у власних силах. Держава втратить ресурс, який зараз дійсно «на вагу золота». Чи можемо ми собі таке дозволити?

Причина третя: жінки несуть тягар цієї війни разом з чоловіками.

Жоден з ризиків цієї війни, на превеликий жаль, не оминає дівчат на фронті, відтак число тих, кому потрібна підтримка, постійно зростає. Все більше жінок зазнають важких втрат: батька, чоловіка, брата, а дівчата в армії до того ж втрачають побратимів і посестер. До нас в проєкт психологічної допомоги потрапляють і жінки після російського полону – як цивільні, так і ті, які служать в ЗСУ, які пережили окупацію.

Є ще один фактор. За даними досліджень Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, жінки та дівчата мають високий ризик стати мішенню безпосередньо під час війни через свою стать та значно підвищений ризик фізичного і сексуального насильства та жорстокого поводження. Тобто жінки за своїми фізіологічними, психологічними, ментальними даними є більш вразливими та менш пристосованими до війни та перебування в небезпечному та агресивному середовищі, ніж чоловіки. І травми, яких вони зазнають у цих обставинах, на жаль, є глибшими. Усім їм потрібно позбутися тягаря цієї травми, і відновлення цих жінок – це не «відпочинок», а інтенсивна робота для того, щоб повернути їм ресурс та спроможність жити далі, у тому числі – повертатися на фронт, в шпиталі, надалі виконувати свою місію.

Що буде, якщо залишити, як є? Якщо ми матимемо велику кількість нелікованих глибоких травм, які спричинені безпосередньо воєнними діями, насильством, втратами, це може потягти за собою таку сильну травматизацію суспільства в цілому, що відновити його буде набагато складніше. Тому ми маємо зробити зараз все, щоб залікувати травми, які впливають на наступні покоління!

Як бачимо, наше майбутнє залежить від жінок набагато більшою мірою, ніж це здається на перший погляд. Маємо з гідністю пережити всі виклики, які є: об'єднуючи зусилля, допомагаючи. Пам’ятати, що проблеми можна вирішувати лише спільно. А ще – дивитися принаймні на кілька кроків вперед.