В судовому процесі виникають ситуації, коли потерпілий, який звернувся із цивільним позовом, помер НЕ внаслідок кримінального правопорушення. При цьому розгляд кримінального провадження триває. У зв’язку з цим родичі померлого виявляють бажання підтримувати заявлені в судовому процесі вимоги матеріального характеру.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що згідно зі ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі по тексту - КПК України) цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Тому, цивільний позивач має право користуватися правами потерпілого в частині, що стосуються цивільного позову, підтримувати його або ж відмовитися від нього (ч. 3 ст. 61 КПК України).

Законодавець також визначив, що у випадку, коли процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Зокрема, інститут правонаступництва не врегульований кримінальним процесуальним законодавством, а тому, відповідно, звертаємося до положень ЦПК України.

Так, ст. 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

Проаналізувавши судову практику вбачається, що значна кількість ухвал містить відмову особам у підтриманні цивільних вимог у кримінальному провадженні. Найпоширенішими підставами є:

особа звертається із некоректною заявою. Наприклад, із заявою про визнання її потерпілою у кримінальній справі в порядку правонаступництва після смерті потерпілої;

належним чином не підтверджено факт прийняття спадщини. 

В першому випадку правові підстави відсутні для подання такої заяви, оскільки норми ст. 55 КПК України свідчать про те, що потерпілим визнається особа, якій безпосередньо заподіяна шкода в результаті злочинних дій. Близькі родичі можуть бути визнані потерпілими лише у справах про злочини, в результаті яких настала смерть самого потерпілого.

В іншому випадку – необхідно подавати до суду документ, який підтверджує факт прийняття спадщини. Так, довідка від нотаріуса про звернення із заявою про прийняття спадщини, довідка про склад спадкоємців, витяг про відкриття спадкової справи не є належними доказами, які б стали підставою для залучення особи в порядку правонаступництва.

У відповідності до ст. 1268 Цивільного кодексу України  (далі по тексту - ЦК України) спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Поряд з тим стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як вбачається з ч. 1 ст. 66 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що  на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, керуючись нормами процесуального законодавства, вважаю за можливе вирішити питання про правонаступництво шляхом подання заяви до суду про залучення до участі (як цивільного позивача) у справі у порядку правонаступництва після смерті потерпілої з долученням до матеріалів справи копії свідоцтва про смерть та копії свідоцтва про право на спадщину.

Варто зауважити, що у випадку залишення судом вищезазначеної заяви без розгляду, особа, яка бажає вступити в справу як правонаступник, має право вдруге ініціювати перед судом аналогічне питання або звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку цивільного судочинства у разі ухвалення судом обвинувального вироку у кримінальній справі.