Порушення прав засуджених при розгляді судами клопотань про УДЗ
В даній статті я звертаю увагу на неоднозначну судову практику при розгляді судами клопотань про умовно-дострокове звільнення. Така неоднозначність призводить, з одної сторони, до невідповідності вимогам КПК України, а з іншої – до порушення прав засуджених.
Так, при зверненні засуджених до суду із клопотанням про умовно-дострокове звільнення, більшість судів у своїх ухвалах посилаються на ст. 154 КВК України, що взагалі є абсурдним, оскільки дана стаття регулює питання умовно-дострокового звільнення внаслідок подання органу або установи виконання покарань, а не розгляд клопотання засудженого, вирішення питання якого передбачено ст. 539 КПК України.
Так, суддя Малиновського районного суду м. Одеси, залишила без розгляду клопотання засудженої, оскільки засудженій вже було відмовлено в застосуванні умовно-дострокового звільнення, та після цього ще не пройшов час, визначений ч. 7 ст. 154 КВК України на звернення з повторним поданням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65321344.
І тут виникає нове питання: чи законодавцем передбачена у КПК України можливість залишення без розгляду клопотань про умовно-дострокове звільнення? У КПК не передбачено прийняття такого процесуального рішення як ухвала про залишення клопотання без розгляду, проте суди приймають таке рішення ніби-то з метою недопущення обмеження прав засудженого.
Однак, з таким висновком погодитися не можна, оскільки ч. 6 ст. 539 КПК України передбачає саме розгляд клопотання. Таким чином, у випадку звернення особи з клопотанням про умовно-дострокове звільнення раніше встановленого строку в силу своєї необізнаності та з урахуванням ч. 1 ст. 26 КПК України, відповідатиме вимогам закону вирішення цього питання шляхом відмови судом у розгляді клопотання засудженого.
Маю на практиці приклад, коли неправильне застосування ст. 539 КПК України призвело до порушення прав засудженого при відмові судом у задоволенні його клопотання.
У квітні 2017 року засуджений звернувся до суду із клопотанням про умовно-дострокове звільнення. Суд прийняв до провадження його клопотання та розглянув по суті. Ухвалою від 06 квітня 2017 року йому відмовлено в задоволенні заяви у зв’язку з тим, що з матеріалів особової справи не вбачається підстав для задоволення. Крім того, суддею було зазначено, що 27.10.2016 року суд уже розглядав аналогічне клопотання про умовно-дострокове звільнення та послався на ч. 7 ст. 154 КВК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 539 КПК України у випадку набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову.
Зазначена норма встановлює обов’язок суду розглядати відповідні клопотання не раніше, ніж через рік з дня набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання.
Таким чином, всупереч ч. 6 ст. 539 КПК України суддя розглянула повторне клопотання про умовно-дострокове звільнення раніше встановленого законом строку. При цьому однією з підстав відмови в задоволенні клопотання було те, що аналогічне клопотання розглядалося 27.10.2016 року, тобто станом на 06.04.2017 року річний строк, встановлений законом для повторного розгляду клопотання, не сплив.
Як вбачається з ч. 6 ст. 539 КПК України суд мав право розглядати повторне клопотання після 27.10.2017 року, а оскільки суддею було розглянуто клопотання у квітні 2017 року, то у випадку повторного звернення засудженого, у суду відсутні підстави для задоволення його клопотання, оскільки передбачений законом річний строк ще не минув, і повторний розгляд його клопотання по суті можливий тільки після 06 квітня 2018 року. Строк покарання спливає у червні 2018 року.
Враховуючи, що апеляційні суди необгрунтовано залишають ухвали без змін, а ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних прав відмовляє у відкритті провадження на касаційну скаргу з такої категорії справ, мотивуючи тим, що рішення суду апеляційної інстанції, прийняте за результатами розгляду скарги на ухвалу, якою вирішуються питання, пов'язані з виконанням вироку, не підлягає касаційному оскарженню, оскільки таке оскарження не передбачене у ст. 539 КПК України, а тому такі особи можуть розряховувати тільки на справедливу сатисфакцію у Європейському суді з прав людини……Однак, час грає проти них.
