Покарання за ухилення від призову за мобілізацією під час війни

Допоки тривають політичні дебати та вносяться правки до без перебільшення, наразі самого обговорюваного суспільством законопроєкту №10449 про посилення мобілізації, обертів набирають і судові спори, пов’язані з питаннями мобілізації. За два роки війни, суди розглянули вже тисячі справ, які стосуються ухилення від військової служби, оскарження постанов військово-лікарських комісій, звільнення з військової служби тощо.

Загальновідомо, що одним з обов'язків громадян під час мобілізації є явка за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення їх призначення на особливий період. Оскільки, чимало осіб призовного віку ігнорують вимоги закону, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності ухилянтів також має місце. Тож, що каже судова практика сьогодні, зокрема, якщо кримінальне провадження  дійшло до суду з обвинувальним актом? На користь кого суди виносять вироки іменем України, у стислому огляді актуальної судової практики.

Якщо, мова йде про кримінальну відповідальність, на сьогоднішній день більшість обвинувальних вироків за ухилення від мобілізації ухвалюється судами зі звільненням від відбування покарання з випробуванням. Нагадаю, що ст. 336 КК "Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб з-поміж резервістів в особливий період" карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. Проте, нерідко суди можуть призначати покарання нижче від найнижчої межі. До прикладу, чимало вироків, де обвинувачений стоїть на позиції, що не може проходити службу у зв’язку з релігійними переконаннями. Ніби-то підстава передбачена Конституцією України. Проте, такі призовники як правило відмовляються від заміни військової служби альтернативною, а у багатьох кримінальних провадженнях взагалі не можуть надати переконливих доказів, що саме віра забороняє вступити до лав ЗСУ. Але все ж суди, як правило у даній категорії справ, зважають на конституційні права особи, та частіше призначають у таких випадках відбування покарання з випробуванням.

Але непоодинокі випадки й призначення судом реального покарання, не застосовуючи положення ст. ст. 69, 75 КК України. До прикладу, вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.08.2023 року (справа № 750/7983/23  https://reyestr.court.gov.ua/Review/112717509#) особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. У даному кримінальному провадженні встановлено, що обвинувачений визнав факт ухилення ним від призову на військову службу під час мобілізації. Поряд з цим, з поведінки обвинуваченого не вбачається критичної оцінки своєї злочинної бездіяльності та бажання виправити ситуацію, адже з часу розгляду кримінального провадження судом, минуло чотири місяці, протягом яких обвинувачений так і не з'явився до ТЦК та СП. Таким чином суд дійшов висновку, що обвинувачений свідомо та наполегливо продовжує ігнорувати виконання ним, як громадянином України, конституційного обов'язку по захисту держави.         

В іншій справі, вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.08.2023 року ( справа № 303/3690/23   https://reyestr.court.gov.ua/Review/112706443#), особу визнано винуватою за ст. 336 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки. При призначенні покарання суд врахував, що обвинувачений є офіцером, має військове звання - капітан, він чітко розуміє та усвідомлює свій обов'язок щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, розуміє відповідні наслідки невиконання такого обов'язку, але незважаючи на це вчинив злочин.

Аналогічно, реальне покарання у виді 3-х років позбавлення волі, за злочин, передбачений ст. 336 КК України отримав офіцер запасу, що має військове звання молодшого лейтенанта (583/1225/22)  згідно з вироком від 16.01.2023 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області. 

Напрацьовуються поступово і виправдувальні вироки, хоча їх порівняно з обвинувальними невелика кількість. Одним з таких прикладів вирок Тячівський районний суд Закарпатської області від 20.03.2023 року (справа № 307/1184/22  https://reyestr.court.gov.ua/Review/109648055#), особу визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні, передбаченому ст. 336 КК України, та виправдано у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення. Ухвалення такого вироку пов'язано з тим, що обвинувачений належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю. Суд дійшов висновку, що подання обвинуваченим заяви про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою не може розцінюватися, як ухилення від призову під час мобілізації.

За схожих обставин вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 05.06.2023 року (справа № 601/2491/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/111297484#) особу визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні та виправдано. Судом враховано готовність пройти альтернативну службу, яка не пов'язана з використанням зброї, що узгоджується з його релігійним переконанням, а тому суд дійшов висновку, що встановлені обставини свідчать про те, що обвинувачений лише реалізував своє право на свободу совісті та віросповідання, та на гарантоване йому Конституцією України право на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Також в українських  судах розглядається чимало заочних справ за ст. 111-1 КК «Колабораційна діяльність». Мотивується необхідність відповідних нововведень тим, що в Україні не рідкісні випадки втечі обвинуваченого за кордон, перебування на непідконтрольній Україні території, внаслідок чого кримінальні процеси тривають роками і весь цей час потерпілі не можуть домогтися справедливості. Тому держава вимушена дещо обмежити права обвинуваченого, щоб не допускати зловживань з боку захисту.

Але слід зауважити, що система заочного судочинства недосконала, є багато ризиків і загроз оскарження вироку. Правники постійно обговорюють питання того, що зміни у КК і КПК порушують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Одна зі статей якої вказує, що обвинувачений у скоєнні злочину має невіддільне право бути поінформованим про осудні йому злочини, а також мати можливість захищати себе на суді особисто. У іншому разі, велика ймовірність позитивного рішення на користь засудженого, у разі його звернення до ЄСПЛ. Адже, перш за все, Європейський суд надасть оцінку тому, чи людина знала взагалі про те, що відбувається проти неї певний розгляд? Як вона про це дізнавалась? І якщо держава не доведе, що людина точно знала про розгляд справи проти себе, і те, що вона усвідомлено не  з’являлась до суду, то Європейський суд може розцінити це як порушення прав людини.

Загалом, підсумовуючи, якщо повернутись до питання кримінальної відповідальності так званих «ухилянтів», то слід акцентувати увагу, на тому, що  вирок суду, не є «квитком на волю». Адже, ухилення від мобілізації відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України є нетяжким злочином. Відтак, притягнення до відповідальності за такою статтею не означає, що чоловік в подальшому не може бути мобілізований. В теорії, якщо йому повторно вручать повістку, його можуть мобілізувати.