Декілька років тому у команді експертів мені довелося проводити діагностичний аудит на одній із українських птахофабрик... Діло робилося взимку, що у той рік морозила до -20 С. Приміщення, де знаходилася птиця обігрівалося біологічним шляхом – енергією від птахів у клітках. Курки, як могли, допомагали одна одній, щільно притискаючись тулубами та глибоко занурюючи шию у пір’я. Зберігаючи енергію на непотрібні рухи,вони навіть  не відреагували на групу чужинців, що ходила залою. 

У сусідньому приміщенні здійснювався процес сортування: дві жінки голими руками перебирали яйця, розділяючи їх на сорти. Враховуючи температуру у приміщенні, яке ніяк не опалювалося, їх пальці заклякли у формі підставки для яйця. На моє запитання, як можна витримати такі умови праці, жінки радісно відповіли, що хоча керівництво й пошкодувало купити обігрівач, натомість придбало кип’ятильник й тепер є можливість гріти у відрі воду й періодично занурювати руки в окріп… То був для мене найяскравіший приклад ставлення до найманого персоналу – соціальний аспект ведення українського бізнесу. 
 
Досліджуючи сучасні світові моделі управління, що забезпечують сталий розвиток компанії, знайшла чимало вимог та рекомендацій відносно соціальної відповідальності бізнесу, відображені у міжнародних стнадартах: 
 
Стрімко зростаючі розміри компаній та розширення сфер їх впливу на глобальних ринках, призводять до загострення конкурентної боротьби та відстоювання власної репутації. Наслідком цього стало зростання громадської свідомості щодо пріоритетів відносин між керівництвом підприємства, його персоналом та споживачами.

Соціальна відповідальність представляє собою відповідальність організації за вплив її рішень і діяльності на суспільство та навколишнє середовище через прозору й етичну поведінку, включаючи здоров'я та добробут суспільства; враховує очікування зацікавлених сторін; відповідає законодавству, що застосовується та узгоджується з міжнародними нормами поведінки; є інтегрованою у діяльність всієї організації та реалізується нею на практиці взаємовідносин. 
 
Тож, декларуючи відповідність українського бізнесу міжнародним нормам, варто хоча б ці норми знати...

Нещодавно повернулася із Хмельниччини, де декілька років тому оселилися батьки. Місцевий фермер Анатолій Атаманчук власним коштом звів огорожу повз траси протяжністю більше 0,5 км та заасфальтував тротуар. А ще організував громаду та фінансував будівництво стадіону й тепер щотижневі футбольні турніри проходять, як справжні свята для мешканців села. Городиною, яку вирощує на своїй землі цілий рік забезпечує дитячий садок… 
 
Не впевнена, що чув коли-небудь Анатолій Атаманчук про міжнародні стандарти, просто така він людина, таким його виховали батьки… От і виходить, що соціальна відповідальність бізнесу – це питання людських цінностей та культури кожного, хто приймає рішення.