Держава виходить з гри у справі валютних позичальників проти банків?

Нещодавно, 5 березня, масовими тиражами вийшли публікації статей про те, що Міжнародний валютний фонд фактично заборонив державним структурам втручатися у процес перемовин між банками і валютними позичальниками.

Хоча ще зовсім недавно Олександр Писарчук виголосив чудову, як тоді здавалося, позицію: «громадяни, які мають споживчі кредити в іноземній валюті, дійсно опинилися у скрутному становищі. Відповідальність за це частково лежить і на центральному банку, що вчасно не передбачив масштабів можливої проблеми та не заборонив кредитування в іноземній валюті, і на банківських установах, що проводили занадто агресивну кредитну політику, а також на позичальниках, що свого часу не оцінили валютні ризики. Зацікавленість усіх учасників процесу у вирішенні цього болючого питання є дуже високою, що підтверджується досягнутими домовленостями».

Вже більше як півроку активно діють громадські активісти, навіть створено всеукраїнську громадську організацію «Кредитний майдан» на чолі з Тетяною Руденко, яка активно відстоює позицію учасників організації, проводяться перемовини (зокрема з провладними структурами), відбуваються зустрічі, парламентські слухання, розмови, пишуться проекти меморандумів і багато іншого.

А тут така заява: МВФ зобов’язує державу вийти з переговорного процесу!

Виходить весь цей час нацбанк, імітуючи діалог, «дарував» жертвам валютних коливань надію і годував пустими обіцянками.

Ясно, що сьогодні громадяни все глибше поринають у вир власних проблем (а вони у кожної української сім ’ ї ширяться у геометричній прогресії), це безперечно пояснює чому багато з нас принишкли у пошуках ідей для елементарного виживання. Тим не менше, саме в критичних ситуаціях значно кориснішою стане абсолютна консолідація населення у боротьбі за загальнонаціональний інтерес (іншими словами за забезпечення кожному не просто належних умов для виживання, а високого рівня захисту фінансового стану кожного з нас).

Що ж насправді відбувається сьогодні із валютними позичальниками? Вони стали жертвою економічної ситуації в країні, оскільки навіть в найсміливіших «мріях» подумати не могли, що їх «ризики по валютному коливанню» помножаться на 5. Це така ж річ, як ніхто з нас ще рік тому не міг навіть припустити імовірність бойових дій на території України. Тому, перш ніж звинувачувати цих людей у недалекоглядності, пропоную замислитись як мінімум над власною фінансовою безпекою.

Ситуація, що склалась, повинна громаду штовхати виключно в напрямку однієї дії – об’єдання заради вирішення проблеми.

Отож, держава анонсує відхід в сторону в конфлікті між банками і валютними позичальниками, залишивши громадян віч-на-віч із проблемою катастрофічних масштабів. До слова, в той же час, безсоромно рефінансуючи з бюджету Дельта банк на суму 4 150 млн. грн.)

На жаль, валютні позичальники в основному фізичні особи, і оголосити себе неплатоспроможними, як деякі українські банки, не можуть.

Що ж робити цим людям? Чекати виселення? Боротися із корпоративними гігантами? Шукати альтернативних рішень?

Знаєте як казав прем’єр-міністр Греції?  «Якщо ви винні банку 5000 фунтів – це ваша проблема, але якщо ви винні 500 000 фунтів – це проблема банку».

Тому висновок: якщо найближчим часом кожен із валютних позичальників припинить оплачувати щомісячні платежі по валютних кредитах, у банківській системі України наступить колапс. Це не вигідно жодній із сторін, тому базові умови для успішних перемовин однозначно є.

Ця стаття вступна до серії багатьох інших, які стосуватимуться правових порад валютним позичальникам у різних конкретних випадках.