Я познайомився з Сашком у2007 році, коли наша компанія будувала водогін недалеко від Рівненськоголітейного з-ду. В якийсь момент двоє місцевих бульдозеристів, взятих нами на субпідрядні землерийні роботи змовилисяі підняли в 1,5 рази розцінки на своїпослуги. Ми відмовилися. В результаті надекілька днів укладені труби залишились не зариті. Звісно це спричинило ряд незручностей для мешканціврайону, почалися скарги. Ми терміново шукали техніку на заміну. А я також був змушений приїхати у Рівне на «ковьор»до замовника.
На ранок під’їхав Сашко з своїмихлопцями, підтягнулися місцеві мешканці. Наше знайомство почалося на підвишенихтонах, але через годину ми вже сиділи в кафе і розмовляли, а на завтра обидвабульдозериста прибули з своєю технікоюна наш об’єкт і приступили до своїх обов’язків, по старим розцінкам. Потім він підтягнув нам ще одного… Після здачиоб’єкту в експлуатацію ми зновузустрілися і я попросив Сашка прийняти в дар частину, з зекономлених наземляних роботах, коштів. За три місяці набігала досить суттєва сума. Він відмовився, але розповів про невелику проблему з газовимитрубами маленького діаметру, для когось з своїх близьких у селі. Ми її з радістювирішили.
У нього буле дужезагострене відчуття справедливості, і він складно підлаштовувався до новихобставин… Сашко буквально з першогопогляду міг розгледіти в людині хабарника, і ще на відстані, буквальнона нюх відчував щурів і покидьків. Можливо йому не вистачало толерантності таораторської майстерності, але щирості і гідності у нього б вистачило на всіх правоотримувачів і бенефіціарів революціїгідності.
Останній раз ми бачились усічні минулого року. Вінбув ідеаліст, в ірив, що Майдан винесе на поверхню порядних і талановитих українськихуправлінців, і що через рік другий заживемо…
Вічна пам'ять