Чесна конкуренція – це не лише про розбудову ринків: роздуми про політику та легітимність
Для пересічного спостерігача процесу євроінтеграції політика у сфері конкуренції та державної допомоги на перший погляд може здатися черговим технократичним питанням, яке охоплює такі сфери, як оцінка злиттів, отримання дозволів на надання державної допомоги та розслідування, що проводяться в рамках дотримання антимонопольного законодавства. Проте насправді впровадження правил чесної конкуренції є далеко не просто механізмом регулювання ринку. Це основа інституційної цілісності та неупередженості, яка зміцнює довіру громадськості до держави та її інституцій. У контексті поточних реформ, що проводяться Україною в умовах війни, та на тлі її зусиль щодо вступу до Європейського Союзу, зв’язок між антимонопольною політикою та інституційною довірою ніколи не був настільки актуальним.
Чесна конкуренція означає, що всі економічні суб’єкти – як приватні компанії, так і державні органи – дотримуються правил, що застосовуються незалежно від їхнього статусу чи політичних зв’язків. Коли держава толерує змову, зловживання домінуючим становищем або незаконну державну допомогу, це призводить не тільки до економічної неефективності – це також сигнал, що правила існують лише для окремих суб’єктів, а влада – вища за закон. Тому політика у сфері конкуренції вже давно визнана ключовим показником економічної та інституційної зрілості, що однозначно підтверджується досвідом вступу до ЄС інших колишніх держав-кандидатів.
З моменту підписання Угоди про асоціацію Україна працює над приведенням великої частини своєї економічної діяльності та нормативно-правової бази у відповідність до стандартів ЄС. Тепер, як офіційна країна-кандидат, Україна повинна повністю адаптувати своє законодавство до норм, викладених у Переговорному розділі 8 – «Конкурентна політика», що охоплює такі сфери права ЄС як антимонопольна політика та політика контролю за державною допомогою.
Однак, на тлі жорстокого та несправедливого вторгнення з боку росії значення сильних та надійних інституцій стало ще більш очевидним. Державна інституційна спроможність, прозорість та підзвітність тепер мають значення не тільки для економічного зростання, але й для національної стійкості. У цьому контексті забезпечення дотримання правил конкуренції має потужне символічне значення. Коли громадяни та компанії бачать, що, з одного боку, економічна діяльність приватного сектору підлягає перевірці в рамках розслідувань антиконкурентних практик, а, з іншого боку, втручання державних органів у ринки ретельно контролюється правилами державної допомоги, вони стають свідками не лише економічної справедливості, а й справедливості в управлінні – основи соціальної згуртованості в країні, яка бореться за своє існування.
І все вищезазначене невпинно зміцнюється в Україні. Це стало ще більш відчутним після того, як Антимонопольний комітет України (АМКУ) успішно пройшов черговий етап реформування конкурентного законодавства. Достатньо згадати хоча б один із інструментів правозастосування – механізм звільнення від відповідальності за порушення вимог законодавства – щоб зрозуміти, що рівень легітимності державних органів та довіри компаній до цих інституцій значно зріс і вийшов на новий рівень, наближений до рівня заслуженого членства в ЄС. Результати не забарилися: вже були випадки, коли компанії зверталися до АМКУ з заявами про пом’якшення відповідальності, зокрема, в ситуаціях змови на торгах, пов’язаних із державними закупівлями. Це стало чітким сигналом, що навіть державні контракти підлягають контролю з боку конкурентного відомства. Коли такі заходи із забезпечення дотримання законодавства застосовуються, це дає чіткий меседж: установа є незалежною, має легітимність, правила застосовуються, а держава серйозно ставиться до забезпечення справедливості. З часом ці дії формують довіру – довіру до того, що інституції діють неупереджено, що економіка є відкритою, а інтереси громадян захищаються, а не «продаються» тим, хто більше заплатить.
У перехідному суспільстві, яким є українське, де колишні моделі приватизації, олігархічне домінування та непрозорі зв’язки між державою та бізнесом підірвали довіру громадськості, політика у сфері конкуренції стала видимим полем битви за реформи. Кожен належним чином розглянутий випадок, чи то в антимонопольній сфері, чи то в сфері державної допомоги, сприяє відновленню зв’язку між громадянами та державою – переконання, що принцип верховенства права застосовується не тільки до слабких, а й до сильних, що держава не підкоряється і не використовується для втручання в економіку, коли немає необхідності спотворювати ринки, і що державні органи дійсно працюють на користь суспільного блага.
Однак прогрес не є ані однозначним, ані гарантованим. Довіра до державних органів залежить не тільки від наявності законів – в Україні їх чимало, але й від їхнього послідовного виконання, наявності достатніх ресурсів та справжньої незалежності. Останні політичні дебати ілюструють крихкість цих досягнень: наприклад, незалежність антикорупційних органів вже опинялася під загрозою, що викликало занепокоєння європейських партнерів, які побоюються, що процес вступу України до ЄС може опинитися під загрозою. Хоча це питання виходить за межі антимонопольного права, воно є серйозним, але водночас необхідним нагадуванням важливішої істини: незалежність регуляторних органів не є чимось незмінним – її потрібно активно захищати. Те саме стосується АМКУ: незалежність цього органу має бути гарантована і в майбутньому, аби закріпити його легітимність.
Більше того, важлива не тільки довіра громадян. Україна незабаром розпочне післявоєнну відбудову, яка вимагатиме інвестицій у масштабах, небачених в Європі з 1945 року. Надійна та прозора система захисту конкуренції буде вкрай важливою для залучення інвесторів та забезпечення їх подальшої довіри. Вона сигналізуватиме міжнародним компаніям, що вони виходять на ринок з рівними умовами гри, а вітчизняним фірмам – що конкуренти, які мають політичні зв’язки, не можуть просто порушувати правила. Згодом це створюватиме позитивний цикл: ефективніше правозастосування → більша довіра → вищий рівень дотримання вимог → сильніші інституції → більш розвинені ринки. Адже зрештою, хоча ринки мають значення, ще більшого значення має процес: як приймаються рішення, ким і за якими правилами. Таким чином політика у сфері конкуренції є конкретним, технічно складним, але політично значущим важелем, який демонструє, що державні органи можуть діяти незалежно та неупереджено.
Зрештою, посилюючи роль АМКУ, Україна заявляє про те, якою державою вона хоче бути. Надійний, незалежний антимонопольний орган є політичною заявою про те, що ера привілейованості та неформальної влади остаточно минула. У той час, як Україна крокує до членства в ЄС, це прагнення справедливості сприйматиметься як доказ того, що країна має намір не тільки скористатися перевагами європейського ринку, але й легітимно належати до європейської правової спільноти, заснованої на відповідальності та довірі. Адже справедлива конкуренція є проявом політичної ідентичності: майбутнє України належить тим, хто вірить, що влада повинна працювати на благо суспільства, а довіра, збудована раз і назавжди, є найміцнішою валютою будь-якої демократії.
Стаття підготовлена Штефаном Сабау, керівником проєкту «Узгодження правил і практик конкуренції та державної допомоги із законодавством ЄС (COMPASA)», що реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є винятковою відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
