Якщо цього не робити, нам ще довго не вдасться залучити реальні інвестиції, а відтак про стрімке зростання економіки в найближчі роки доведеться забути. Саме такий висновок напрошується після аналізу показників рейтингу Doing business 2019, оприлюднених Світовим банком наприкінці жовтня. Якщо не звертати увагу на проплачену пропаганду провладних експертів, а порівняти Україну з сусідами, стає дуже сумно. Грузія перебуває в рейтингу на 6-й позиції. Росія – на 31-й, а Білорусь – на 37-й. На цьому тлі 71-ше місце України у цьогорічному рейтингу аж ніяк не можна вважати перемогою. 

Для пересічного українця Doing Business та подібні рейтинги – це «історія одного дня». Причому – в переказі провладних чи лояльних до влади експертів. Зафіксоване чергове зростання на кілька сходинок подається як неймовірне досягнення і демонстрація реформ, натомість загальної картини ніхто воліє не помічати. А вона полягає саме у тому, що замість системних змін, в країні ледве відбувається косметичний ремонт. І такий підхід ніколи не призведе до радикального зростання добробуту доярки Ніни Петрівни чи тракториста Івана Васильовича.

Чи можна це змінити? Рейтинг Doing Business вказує на декілька напрямків розвитку, які зроблять Україну більш привабливою для інвестицій. А отже тут будуть з’являтися нові високооплачувані робочі місця, нові технології, зростатимуть зарплати і пенсії, покращуватиметься інфраструктура. 

З реєстрацією бізнесу у нас все добре. А от розвиватися йому немає як.

1. Один із важливих індикаторів для створення в Україні промислових підприємств, перенесення виробництв з інших країн – підключення до електромереж. У нас це одна із найскладніших і найдорожчих процедур в світі. Натомість, в Китаї, Об’єднаних Арабських Еміратах, Японії держава підключає інвесторів до енергомереж безкоштовно, в Норвегії, Індії, Австралії, Катарі і США – за копійки. Середня тривалість процедур в розвинутих країнах – в 4 рази коротша, ніж в Україні. Тут є великий потенціал і нам варто працювати в цьому напрямку.

Відключити

2. Показник «Захист міноритарних акціонерів» насправді включає в себе багато складових. Серед них – можливість притягнути до відповідальності директора-шахрая, індекс прозорості корпоративної структури та розвитку системи управління (грубо кажучи: компаніями можна керувати «вручну» чи все ж таки за міжнародними стандартами). Україна тут посередині списку. Особливий акцент слід зробити на питаннях відповідальності менеджменту, який, якщо вірити рейтинговим оцінкам нашого законодавства, фактично може розорити інвестора і вийти сухим з води.

3. Попри зменшення кількості податків до 5 – один із найкращих показників у світі – все ще марудним і довготривалим залишається процес їх сплати. В Україні середньостатистичне підприємство, модель якого використовували для дослідження, сплатить всі податки за 328 годин, тоді як у розвинутих країнах цей показник вдвічі менший при вдвічі більшій кількості власне податкових платежів. Високим лишається і загальне податкове навантаження: понад 40% прибутку підприємству доводиться направляти на фіскальні платежі. Натомість у кращих з точки зору ведення бізнесу країнах – не оффшорних зонах, а таких як Македонія, Хорватія, Канада, Грузія – цей показник не перевищує 20%.

4. Ще один проблемний пункт рейтингу – індекс міжнародної торгівлі: як ми продаємо і як ми купуємо за кордоном. Українські показники вартості і строків оформлення товарів як на в’їзд, так і на виїзд – далеко не найкращі в світі. А це ж бо важлива складова нашого розвитку – ми (поки що) сировинна експортно-орієнтована країна, тому міжнародна торгівля для нас – фактор, над яким слід активніше працювати. І якщо не відпрацьовані такі «прості» механізми, як строки оформлення і його вартість, то говорити про ефективність відновлюваних сьогодні торгових місій при посольствах України за кордоном взагалі не доводиться.

5. Останні два пункти – забезпечення виконання контрактів і вирішення питань банкрутства – біль і сльози інвесторів в Україні. Ситуація не змінюється роками. При банкрутстві підприємства кредитор може розраховувати на повернення всього 10 центів з кожного долара інвестицій. І це при тому, що саме банкрутство триватиме майже 3 роки. Вартість судової тяганини у випадку непоставки продукції чи інших боргів з боку українського постачальника становитиме 40-45% від вартості контракту. Це захмарні цифри для розвиненого світу. І дивлячись навіть тільки на ці індикатори, інвестор тричі – а може й більше разів – подумає, чи варто йому іти працювати на українському ринку. 

Показник, який потенційно може вирости в 2019 році вже на основі ухвалених рішень – це дані про простоту отримання кредитів. Він складається по суті із двох факторів:  рівня  захисту прав кредиторів і охоплення кредитним реєстром. Але відповідні  закони ми ухвалили  лише в поточному році, тому вони не враховувались в останньому рейтингу.

Відключити

Ми з колегами протягом трьох років домагались ухвалення цих документів. Утім Уряд,  НБУ та  Верховна Рада весь час мали інші  пріоритети. Тепер, звичайно, радісно, що законопроекти нарешті ухвалено. Але країна втратила дорогоцінний час. І замість того, аби входити в чергову хвилю світової фінансової кризи озброєною та зі зміцнілим середнім класом, знову ризикує опинитися біля розбитого корита із теоретичними, «паперовими» досягненнями в рейтингах. 

Як бачимо, поле для реформ є величезним. На жаль, Україна входить у великий виборчий цикл, коли інтереси економіки (читай: кишені кожного українця) мало цікавлять політиків. Через бездіяльність Уряду цього року ми опинилися перед загрозою дефолту, хоча ми з експертами попереджали про небезпеку. Але Кабмін нічого кращого не придумав, як підняти тарифи на газ та комуналку для населення.

Який удар по людях влада придумає наступного року, коли ситуація знову погіршиться?

Тому єдиний для нас вихід не чекаючи президентських та парламентських виборів просувати реформи.

Відключити