Легалізація доходів селян

Обсяги неофіційного (фактично – тіньового) ринку у секторі селянських господарств в останні роки суттєво зростають - за експертними оцінками, по овочах він перевищує 80%, м’ясу - 60%, молоку - 40%. При цьому, ще декілька років тому дані показники були на 10-15 відсоткових пунктів нижчими.

Така тенденція обумовлена суттєвою різницею у цінах реалізації за офіційним (переробному підприємству, заготівельній організації, на організованому ринку) та неофіційним каналами реалізації (посередникам, що застосовують спрощені режими оподаткування), яка за експертними оцінками, становить: по молоку та яловичині – близько 2,5 разів, по овочах – близько 4 разів.

При створенні Державою сприятливих умов розвитку щонайменше від 200 тис. до 1 млн. 100 тис. селянських господарств могли б вийти з тіні, набувши статусу суб’єкта підприємницької діяльності  (сімейного фермерського господарства) без створення юридичної особи та бути повноцінними учасниками аграрного ринку. Привабливість вибору селянином офіційного статусу підприємця має бути підтримана доступністю для нього переваг учасника прозорих ринків продукції та засобів виробництва, поширення на селянське господарство, що набуло підприємницький статус, переваг одержувача державної допомоги або учасника цільових програм розвитку певних напрямів господарювання (наприклад, сімейних ферм), суб’єкта спрощеної системи оподаткування й обліку. Для цього пропонується поширити статус виробника сільськогосподарської продукції на фізичних осіб  - підприємців, які організували фермерське господарство, в тому числі сімейне, та включити їх до четвертої групи платників єдиного податку.     

Після прийняття Закону України 1067-VIII від 31.03.2016 “Про внесення змін до Закону України “Про фермерське господарство” щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств” відбулася законодавча ідентифікація сімейних фермерських господарств як суб’єктів господарювання, але сільські сім’ї практично позбавлені можливості функціонування у такій правовій формі, оскільки залишається не визначеним на рівні закону порядок  економічних і соціальних відносин таких господарств з Державою.

На сьогодні, навіть уклавши договір про створення сімейного фермерського господарства, сільські сім’ї допоки не можуть бути віднесені до тієї чи іншої групи платників податків, відповідно, не можуть скористатись рівними або пільговими правами та спрощеннями. А отже, продовжують знаходитися не в рівних конкурентних умовах у порівнянні з фермерськими та іншими сільгоспвиробниками.

Така прогалина ,що була в законодавстві позбавляля можливості самостійно працюючих у сільському господарстві людей та їх сім’ї виходити на організовані аграрні ринки і реалізовувати на них результати своєї праці за легальними схемами і ринковими цінами. А тому, вони були змушені збувати продукцію за неофіційними каналами реалізації, які не передбачають сплати належних податків і обов’язкових платежів та відповідного відображення доходів в системі статистики. Відсутність легалізації доходів унеможливлює участь працюючих таким чином селян в системі державного соціального страхування та позбавляє їх можливості отримувати у майбутньому пенсію .

Крім того, у 2016-2017 рр. спостерігається різке зростання площі сільськогосподарських земель, що знаходяться в тіньовий оренді, тобто орендуються без офіційної реєстрації договорів оренди. У свою чергу, особи, що використовують відповідні земельні ділянки в господарській діяльності, не ведуть податкової та бухгалтерської звітності, платять заробітну плату працівникам і орендну плату орендодавцям готівкою або продукцією, а також реалізують отриману продукцію і закуповують матеріально-технічні ресурси за готівковий розрахунок, що веде до несплати в бюджет ПДФО, ЄСВ, ПДВ, податку на прибуток або єдиного податку четвертої групи. Фактично сплачується лише податок на землю, який в більшості Муніципальних рад встановлено на мінімальному рівні близько 100 грн. на гектар. У той же час податкове навантаження на гектар, згідно з оцінками Всеукраїнської Аграрної Ради, на основі даних ДФС, складає 1400 грн на гектар: 515 грн від сплати ПДВ, 241 грн - ЄСВ, 18 грн - військовий збір, а також 217 грн - ПДФО з заробітної плати та 234 грн - ПДФО з орендної плати.  

Беручи до уваги оцінку розміру податкового навантаження на гектар у легально працюючих підприємств, яка наведена вище, загальні втрати державного бюджету від тіньової оренди землі можливо оцінити у шістнадцять мільярдів гривень. 

Дані щодо зростання площі земель, які знаходяться в тіньовий оренді, також підтверджуються як офіційними даними, так і оцінками аграрних асоціацій і даними проекту «Підтримка реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні» Світового Банку. Так, якщо згідно даних ДФС в 2014 і 2015 роках в обробці у сільгосптоваровиробників-платників єдиного податку IV-тої групи знаходилося 32,5 і 39,2 млн га відповідно, то в 2016 році відповідна площа скоротилася до 18,5 млн га. Таким чином, кількість земель, що знаходяться в офіційній обробці, скоротилася у 2 рази.

Крім того, згідно з даними Держгеокадастру в приватній власності перебуває 32,3 млн га с/г земель і ще 2,5 млн га державних с/г земель було здано в оренду. Таким чином, має розглядатись не менш 34,8 млн га с/г земель, з яких близько 30% або понад 12 млн. га (за оцінкою проекту «Підтримка реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні» Світового Банку)  знаходяться в тіньовий оренді.  

По всій країні відмічається стала тенденція відмови  громадян – власників земельних ділянок та паїв від укладання офіційних договорів оренди землі з сільгосптоваровиробниками та їх перехід на здавання своїх земельних ділянок у неоформлену (тіньову) оренду. Тіньове здавання в оренду землі більш приваблює громадян можливістю збільшити  свій дохід за рахунок несплати з нього податків. Тобто, з  доходів від тіньових оборудок з землею і сільгосппродукцією не сплачуються податки, які могли б піти  на державну підтримку АПК, на соціальні видатки та розвиток місцевих громад.

Особливо від тіньового використання земель  потерпають місцеві бюджети, які недоотримують податок на доходи фізичних осіб, який є їх головним бюджетоутворюючим податком. Але на сьогодні місцеві органи самоврядування не зацікавлені вживати будь-яких заходів для легалізації ринку оренди землі. Справа в тому, що чинними нормами Податкового кодексу України передбачено, що податок з орендної плати зараховується до бюджету за місцем реєстрації (податкової адреси) орендаря, а не до бюджету територіальної громади за місцем земельної ділянки, що здається в оренду. Такий принцип зарахування податку на доходи фізичних осіб призводить до хронічного недофінансування місцевих бюджетів територіальних громад, на яких розташовані використовувані у нелегальному сільгоспвиробництві земельні ділянки.