У випадках аліментних спорів гроші — це не просто цифри, а доля дитини, її майбутнє, можливість навчатися, харчуватися, відчувати себе захищеною. І саме тому будь-який платіж, зроблений батьком чи матір’ю на користь іншого з батьків, завжди набуває подвійного значення: це чи акт піклування, чи спосіб уникнення відповідальності.

Касаційний цивільний суд у справі №390/2379/24 поставив доволі жорстку, але потрібну крапку: не кожен грошовий переказ автоматично є аліментами. Якщо в призначенні платежу написано сухе «переказ власних коштів», ми не можемо вважати ці гроші виконанням аліментного зобов’язання.

Чи справедливо це? Я переконана — так. Бо інакше ми ризикуємо перетворити аліменти на невидимий потік грошей без змісту і без юридичної чіткості.

Уроки з практики: коли гроші — це не просто гроші

Я пам’ятаю справу, яку вела як сімейний адвокат ще кілька років тому. Чоловік переказував колишній дружині суми на картку, не вказуючи призначення. Усі були впевнені, що це — аліменти. Але коли настав час рахувати борг, виявилося, що в ті ж самі періоди він допомагав дружині покривати кредит за авто, оформлений на її ім’я. В результаті половина переказів фактично була погашенням чужого боргу.

Тоді суд визнав, що лише ті перекази, де прямо зазначено «аліменти», можна враховувати як виконання обов’язку щодо утримання дитини. Решта — лише добровільна фінансова допомога.

Відключити

Цей підхід здавався суворим, але саме він уберіг дитину від того, щоб залишитися з формальним боргом на папері та без належної підтримки в реальності.

Як дивиться світ: міжнародні практики

У міжнародному праві аліменти розглядаються не просто як приватна домовленість між двома дорослими. Це — соціальна функція, що має на меті гарантувати права дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Pini v. Romania Суд підкреслив, що держава зобов’язана забезпечити ефективні механізми виконання аліментних зобов’язань. Хоч справа стосувалася виконання рішень щодо усиновлення, принцип лишається той самий: механізми мають бути чіткими, зрозумілими й не допускати подвійного трактування.

У Франції, наприклад, при сплаті аліментів через банківські установи існує спеціальне поле, яке обов’язково має містити призначення — «pension alimentaire». Без цього банк просто не проведе транзакцію. Це не бюрократія заради бюрократії, а спосіб уникнути хаосу та непорозумінь.

У Німеччині також діє практика, за якої будь-який переказ без позначки «Unterhalt» (утримання) не визнається аліментами. Якщо платник бажає допомогти колишньому подружжю в іншому фінансовому питанні — він може це зробити, але такий платіж не впливатиме на борг зі сплати аліментів.

Відключити

Українська реальність: між формою і змістом

Наші суди часто стають на бік «здорового глузду»: мовляв, якщо інших боргових зобов’язань немає, то всі гроші, які надходять від боржника, слід вважати аліментами. Так було у справах №642/6906/16-ц, №648/1102/19, №569/11466/20. Але такий підхід створює небезпечний прецедент.

Адже завтра боржник може сказати: «Я ж платив, просто не написав». А стягувач відповість: «Вибач, але ці гроші були на інші витрати». І в результаті дитина виявиться заручницею дорослих ігор.

Саме тому нова позиція Касаційного цивільного суду виглядає кроком до правової визначеності. Суд наголосив: якщо призначення платежу не містить згадки про аліменти, він не може бути автоматично врахований.

Виконавець і його роль: не бухгалтер, а гарант справедливості

Державний виконавець — не просто лічильник коштів у системі. Він має дбати про баланс інтересів: щоб дитина отримала те, що їй належить, а боржник — справедливе й точне обчислення боргу.

Відключити

Розрахунок здійснюється на підставі чітких документів: квитанцій із призначенням, відомостей про зарплату, розписок чи заяв. Але якщо квитанція каже лише «переказ власних коштів», виконавець не має права здогадуватися, що це було. У праві здогадки небезпечні.

Чи можна виміряти відповідальність цифрами? Мабуть, ні. Але можна зафіксувати її у словах. Призначення платежу — це маленький, але важливий напис, який відділяє турботу від байдужості, виконання обов’язку від хаотичного руху грошей.

Коли батько чи мати вказує «аліменти», це не просто технічна дія. Це визнання: «Я виконую свій обов’язок перед дитиною». Якщо ж цього слова немає, то й сенс розчиняється.

Шляхи вирішення проблеми

Я бачу кілька шляхів, як зробити систему більш захищеною:

  1. Законодавчо закріпити обов’язковість зазначення призначення платежу як «аліменти» чи «утримання дитини». Без цього платіж не повинен враховуватися.

  2. Створити єдиний державний платіжний інструмент для аліментів, як це зроблено у Франції чи Польщі. Це може бути спеціальний рахунок або система онлайн-платежів, де автоматично зазначається призначення.

  3. Запровадити сувору практику контролю з боку виконавців, які мають перевіряти не лише наявність квитанцій, а й їхній зміст.

  4. Роз’яснювальна робота серед платників аліментів. Багато хто просто не знає, що фраза «переказ власних коштів» може згодом залишити дитину без належного забезпечення.

Мене часто запитують: «Чому ви так наполягаєте на формальностях? Хіба важливо, що написано у квитанції, якщо гроші реально дійшли?»

Я відповідаю: важливо. Бо право — це не хаос добрих намірів, а система правил, що захищає слабшого. У спорах про аліменти слабший завжди один — дитина. І якщо ми не вимагаємо точності, ми фактично позбавляємо її гарантованого права.

Тому рішення Касаційного цивільного суду — це не просто ще одна правова позиція. Це сигнал: відповідальність має бути прозорою, зафіксованою і зрозумілою. Бо тільки тоді аліменти перестануть бути предметом маніпуляцій і перетворяться на те, чим мають бути від початку, — стабільною опорою дитинства.