Приватність та судимість: правова історія про боротьбу за гідність
Світ правової практики нерідко змушує нас замислитися над тим, де проходить межа між правом на приватність та інтересами суспільства. Коли я вперше прочитала про справу «S.V.M. v. Ukraine», я зрозуміла, що маю ділитися такими історіями. Це не просто про правові нюанси. Це про те, як закон здатен впливати на наше сприйняття себе у суспільстві.
Довідка, що відкриває більше, ніж варто
Почнімо з контексту. Заявник, який раніше мав судимість, що була погашена, звернувся за довідкою про несудимість. У відповідь він отримав документ, який не тільки підтверджував відсутність судимості, а й містив посилання на статтю 89 Кримінального кодексу України, що детально описує процес «погашення» судимості. Формулювання в довідці фактично розкривало, що заявник раніше був засуджений.
На перший погляд, здається: «Ну і що тут такого?» Але варто заглибитися. Згідно з Європейською конвенцією про захист прав людини, розкриття таких даних — це обробка чутливих персональних даних. І це порушення права на повагу до приватного життя (стаття 8 Конвенції). У справі «S.V.M. v. Ukraine» Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) підтвердив, що інформація у довідці була надлишковою, а її формулювання не відповідало жодній нагальній суспільній потребі.
Роль мови та правовий баланс
Що важливо: сам факт запиту довідки заявником не означав автоматичної згоди на розкриття його минулого. Національні суди в цій справі вважали, що УМВС не порушило закон, адже довідка була надана особисто заявнику. Але ЄСПЛ зазначив, що сам зміст довідки впливає на право людини на приватність, навіть якщо цей документ залишиться лише у її власних руках.
Водночас важливо розуміти, що у правових системах світу є різні підходи до цього питання. Наприклад, у Франції та Німеччині довідки про несудимість, надані громадянам, не розкривають жодної інформації про погашені судимості. У США, залежно від штату, така інформація може надаватися лише на запит правоохоронних органів або у виключних випадках, коли це відповідає «суспільному інтересу».
Проблема ширшого масштабу
Чому ж ця справа така важлива? Це не просто приклад недосконалості окремого наказу МВС чи українського законодавства. Це ілюстрація глобальної проблеми: як знайти баланс між правом на приватність і публічним інтересом?
Історії подібні до цієї трапляються у всьому світі. У Великій Британії був випадок, коли медсестра не змогла влаштуватися на роботу через розкриття інформації про кримінальне провадження, яке не завершилося обвинувальним вироком. У Канаді суд визнав, що поширення інформації про погашені судимості без згоди особи — це дискримінація.
Зміна підходу: кроки вперед
Варто відзначити, що в Україні після цієї справи відбулися позитивні зміни. Наказ МВС №207, прийнятий у 2022 році, дозволяє заявникам самостійно обирати, який обсяг інформації має міститися у довідці. Це крок у правильному напрямку, хоча, на жаль, він уже не міг змінити ситуацію конкретного заявника.
Тим не менш, залишається відкритим питання про те, як уникати таких конфліктів у майбутньому. Я бачу потенціал у розробці чіткіших стандартів захисту даних. Наприклад, в Естонії вже існує система, де всі запити на отримання інформації про несудимість проходять через автоматизовану платформу, яка враховує конфіденційність і зберігає записи про те, хто і навіщо отримував доступ до даних.
Перспективи для України
Справу «S.V.M. v. Ukraine» можна сприймати як сигнал для вдосконалення українського законодавства. Кілька аспектів потребують уваги:
Прозорість формулювань: Інформація у довідках повинна бути чіткою, без натяків на можливі судимості, якщо вони вже погашені.
Автоматизація процесів: Як показує досвід Естонії, сучасні технології можуть допомогти захищати дані.
Юридична просвіта: Громадяни мають знати свої права, особливо у питаннях приватності.
Контроль за виконанням: Механізми перевірки надання довідок повинні бути ефективними й прозорими.
Уроки для кожного з нас
Історія S.V.M. — це нагадування, що навіть деталі формулювань у документах можуть змінювати долі людей. Право на приватність — це не лише формальність, а основа людської гідності. Наш обов’язок, як адвокатів, юристів і просто громадян, захищати це право від недбалості чи байдужості.
Сподіваюся, що такі справи ставатимуть для нашої держави не лише нагадуванням про помилки, а й поштовхом до змін. Адже право — це не про те, що написано в кодексах, а про те, як ці кодекси впливають на життя людей.