Воєнний стан в Україні: що залишається незмінним у морі обмежень?

Коли ми чуємо про воєнний стан, перша думка часто пов’язана з обмеженнями. Закриті кордони, комендантська година, обмеження на виїзд – це лише верхівка айсберга, яка з’являється у заголовках новин. Але в тіні цих суворих обмежень залишається міцний фундамент – права, які не може обмежити навіть війна. Забігаючи наперед зауважу, що не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції. Права, що є не лише основою Конституції України, але й моральним компасом, що визначає нашу людяність у найскладніші часи.

Вибухи за вікном і рівність перед законом

Навіть коли життя зміщене в бік виживання, рівність перед законом залишається непорушною. Стаття 24 Конституції гарантує, що незалежно від кольору шкіри, статі чи переконань, всі громадяни мають однакові права. Це не просто декларація – це основа, яка дозволяє уникати хаосу, коли довіра до системи знаходиться на випробуванні.

Практика інших країн підтверджує, що рівність перед законом у часи війни може стати фактором стабілізації суспільства. Наприклад, у Хорватії під час Балканських конфліктів збереження прав на рівність допомогло уникнути дискримінації за етнічною ознакою, що могла б ще більше розпалити ненависть.

Право на життя: захист навіть у хаосі

Право на життя, гарантоване статтею 27, не може бути обмежене. Це право стає особливо важливим у часи війни, коли ризик свавільного позбавлення життя зростає. Держава має обов’язок захищати громадян навіть у зонах активних бойових дій. У 1949 році, під час Корейської війни, міжнародні організації наполягали на захисті мирного населення, що стало ключовим прецедентом у сучасному гуманітарному праві.

Гідність понад усе

Стаття 28 Конституції говорить, що жодна людина не може бути піддана катуванню чи приниженню. Ця норма виглядає як маяк у темряві, особливо коли війна змушує людей переживати найжахливіші умови. Нагадаю, що навіть Женевські конвенції закликають забезпечувати гуманне ставлення до всіх, навіть до полонених. У контексті України це право має особливе значення для внутрішньо переміщених осіб, які часто стикаються з приниженням через свій статус.

Відключити

Право на житло: тимчасовість втрат

Уявіть людину, яка втратила свій дім через обстріли. Чи означає це, що держава може забути про її потреби? Звісно, ні. Конституція гарантує, що кожен має право на житло (стаття 47). Хоча це не означає, що держава одразу надасть нову оселю, вона зобов’язана створювати умови для вирішення житлових питань, навіть під час війни. У Німеччині після Другої світової війни програми відновлення житла стали пріоритетом, і це дозволило сотням тисяч людей швидше повернутися до нормального життя.

Непорушне громадянство: гарантія для всіх

Стаття 25 Конституції не дозволяє позбавляти громадянства чи видавати громадян іншій державі. Це важливо не лише як захист від можливих політичних переслідувань, а й як гарантія, що навіть у найважчі часи держава піклуватиметься про своїх людей за кордоном. Наприклад, Ізраїль під час своїх конфліктів активно підтримував своїх громадян за кордоном, надаючи правову та матеріальну допомогу.

Права дітей – особлива турбота

Діти залишаються рівними у своїх правах незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи ні (стаття 52). У часи війни це право особливо важливе, адже часто діти стають найбільш вразливою категорією. Міжнародні приклади, такі як організація «Save the Children» у Сирії, показують, як можна забезпечувати права дітей навіть у найскладніших умовах.

Право на справедливий суд: опора в хаосі

Коли здається, що законність розсипається, право на судовий захист залишається непорушним. Стаття 55 гарантує можливість оскарження будь-яких дій чи бездіяльності влади. Це надважливо, адже навіть у період війни мають діяти правила, які дозволяють уникати свавілля. У поствоєнній Боснії доступ до правосуддя став основою для відновлення довіри між громадянами та владою.

Погляд у майбутнє

Воєнний стан – це випробування не лише для держави, але й для кожного з нас. Та саме непорушність базових прав демонструє, що навіть у найскладніші часи ми залишаємося людьми. Ці права – як скеля посеред буремного моря. Вони допомагають нам пам’ятати, за що ми боремося і що ніколи не повинно бути втрачено. 

Відключити

У часи, коли країна переживає надзвичайний стан, а суспільство опиняється перед викликами, яких раніше не знало, конституційні права залишаються тим міцним ґрунтом, на якому ми можемо стояти. Війна забирає багато, але не може відібрати людську гідність, право на життя, свободу, рівність перед законом і ті базові принципи, що визначають, хто ми є.

Повага до цих прав – це не лише обов’язок держави, а й показник її цивілізаційної зрілості. Україна, навіть у найскладніші часи, демонструє, що цінує кожну людину як особистість. Це гарантується не лише словами в Конституції, але й діями, які ми бачимо щодня: допомогою переселенцям, відкриттям гуманітарних коридорів, захистом прав дітей та осіб, які потрапили в скрутне становище.

Важливо розуміти, що збереження цих прав – це не лише функція законодавства. Це наш спільний обов’язок. Кожен із нас – це частина цього процесу. Вчителі, які продовжують викладати навіть у підвалах; лікарі, які оперують у темряві; волонтери, які забезпечують теплом та їжею людей у найскладніших умовах – усі вони допомагають втілювати ці права на практиці.

Закріплення прав, які не можна обмежити, має ще один важливий вимір – це показник того, за що ми боремося. Ми боремося не лише за землю чи кордони. Ми боремося за цінності. За те, щоб людина залишалася людиною, а держава – гарантом її свободи та гідності.

Відключити

Ця боротьба виходить далеко за межі юридичних актів. Це про те, як ми ставимося один до одного, про те, як кожен із нас у своїх вчинках підтверджує значущість цих прав. І саме в цьому полягає перемога – у здатності залишатися незламними, людяними та справедливими навіть тоді, коли весь світ здається похитнувся.

Конституція – це не просто текст, це моральний маяк. Її принципи мають залишатися дороговказом у нашій боротьбі за майбутнє. Бо коли ми виграємо цю війну, головне, що залишиться після нас – це суспільство, яке будується на фундаменті рівності, свободи та поваги до кожного. І цей фундамент вже зараз є незламним.