Додаткові витрати на дитину: обов’язок чи вибір батьків?

З дитинства нас вчили, що сім'я – це місце любові, турботи і безпеки. Ідеальний світ, де кожен член підтримує один одного, даруючи силу та розуміння. Та в реальності сімейні відносини – це складний механізм, де конфлікти часто переростають у тривалі судові баталії. А якщо до цих баталій залучено дітей, справа набуває зовсім іншого емоційного рівня.

Серед безлічі проблем, з якими звертаються до мене клієнти, особливе місце займають спори про додаткові витрати на дитину, які можуть здаватися чимось простим і очевидним, але часто стають джерелом нових проблем, коли йдеться про їх фактичне стягнення. І от саме в таких справах на поверхню виходить одне з найважливіших рішень Верховного Суду України, ухвалене ще у 2009 році (справа № 6-20478св09), що визначає: участь у додаткових витратах на дитину – це не право, а обов’язок батька чи матері, незалежно від сплати ними аліментів.

Відповідальність батьків – більше ніж аліменти

Це важливе рішення окреслює рамки відповідальності батьків за утримання дитини. Тож чи означає це, що обов’язок батька або матері зводиться лише до сплати аліментів? Ні, зовсім ні. Витрати на дитину, особливо за певних обставин – захворювання, участь у додаткових освітніх програмах або спортивних гуртках, потребують додаткової фінансової підтримки. Відповідно до позиції Верховного Суду, така участь – не вибір, а обов'язок. Чи не тут відкриваються двері до істини: усвідомлення, що обов'язок батька чи матері не закінчується перерахуванням аліментів.

Часто мої клієнти, намагаючись уникнути додаткових витрат, запитують: «Чому я маю платити більше, якщо вже сплачую аліменти?» Однак додаткові витрати – це потреби, які виникають непередбачувано, і закон передбачає, що вони є рівноцінною частиною утримання дитини. Це може бути лікування, заняття з репетитором, навіть витрати на сезонний спортивний інвентар, якщо дитина, наприклад, займається плаванням або футболом.

Критерії участі в додаткових витратах: українська практика

Згідно з рішенням Верховного Суду України, головною умовою для участі одного з батьків у додаткових витратах є лише значимість цих витрат і їх обґрунтованість. Суд зважає на здоров'я та працездатність відповідача: якщо батько чи мати є фізично здоровими, працездатними, суд вважає за доцільне зобов'язати їх до часткової оплати таких витрат. Але, попри це, суд не зобов’язує платити все, що заявляє одна сторона, і зазвичай враховує саме ті суми, що є розумними та виправданими у конкретній ситуації. Це рішення базується на принципах справедливості та виваженості – адже суд має забезпечити інтереси дитини, не навантажуючи при цьому одного з батьків непосильними витратами.

Закордонний досвід: як вирішують питання додаткових витрат інші країни?

На практиці, в більшості європейських країн додаткові витрати на дитину враховуються в судовому порядку ще при розгляді аліментних зобов’язань. Наприклад, у Німеччині суди дотримуються схеми розподілу додаткових витрат залежно від доходів обох батьків, включаючи витрати на медичне обслуговування, навчання та розвиток дитини. Так, якщо в сім'ї виникають непередбачувані витрати на медичне лікування, суди часто відразу додають їх до аліментних виплат як обов'язкові витрати. Це допомагає уникнути подальших судових суперечок, адже механізм чіткий: кожна ситуація враховується одразу.

У Великобританії, крім обов’язкових витрат на утримання дитини, до аліментних виплат можуть додаватися і витрати на виховання дитини, яка потребує спеціального догляду через медичні проблеми. Суд розглядає такі витрати як необхідні для забезпечення її повноцінного розвитку. Відтак додаткові витрати – це не просто примха, а вимога, яка сприймається як частина комплексного підходу до утримання дітей.

У США підхід залежить від штату, але здебільшого батьки зобов’язані компенсувати витрати на лікування, освіту та інші потреби, що виникають у непередбачуваних ситуаціях. Суд розглядає такі витрати як продовження обов’язків батьків перед дитиною, враховуючи при цьому не лише дохід батьків, а і їхню здатність забезпечувати додаткові витрати.

Додаткові витрати: не більше, але й не менше

Виходячи з рішень українських судів і закордонного досвіду, видно, що додаткові витрати на дитину – це глобальна практика, а не випадкова примха одного з батьків. І важливий момент у тому, що суди підходять до цього питання з розумінням як інтересів дитини, так і фінансових можливостей обох батьків. На практиці судовий розгляд щодо додаткових витрат нерідко вимагає значних зусиль з боку позивача для обґрунтування необхідності таких витрат, а також визначення їхнього обсягу. Адже витрати мають бути саме обґрунтованими та підтвердженими документально: чеки, довідки, виписки з медичних установ тощо.

Отже, якщо один із батьків ставить під сумнів доцільність витрат, він має право звернутися до суду, де суддя прийме рішення, орієнтуючись на засади розумності та виваженості. А позивач, своєю чергою, має бути готовим пояснити й довести доцільність кожної витрати, яку він вважає додатковою.

Коли виплати досягають повноліття

Зазвичай участь одного з батьків у додаткових витратах триває до досягнення дитиною повноліття, адже основний принцип таких витрат – це забезпечення здорового, повноцінного розвитку дитини. Кожна додаткова гривня, яка йде на лікування чи навчання, стає інвестицією у майбутнє дитини, що є основною метою законодавчого забезпечення такого обов’язку.

Судова практика неодноразово нагадує нам про відповідальність за дітей не тільки на рівні аліментних зобов’язань, а й додаткових витрат, які забезпечують їхній всебічний розвиток. І як би не були важкими життєві обставини, а соціальні чи емоційні відносини в родині – дитина завжди заслуговує на турботу і підтримку. І це обов’язок кожного батька та матері.