Люди, как правило, меняются
под действием того общественного
строя, при котором живут
Али Апшерони.
Щоб зрозуміти специфіку функціонуванняпідприємництва в Україні, необхідно повернутися до часів Радянського Союзу, деіснувала державна та колективна форми власності. Тоді можна було займатися тількиіндивідуальним господарством – це було єдиним дозволеним сегментом приватноїсправи. Керівництво радянських підприємств було підзвітне партійним органам (виконкомамта парткомам), тобто функціонувало у негнучкій директивній економіці. В такихумовах не розвивалася практика просування товарів на ринок, застосуваннярекламних стратегій, планування і т. д. В країні був відсутній духпідприємництва, ініціативи та конкуренції. Спекулятивна діяльність (перепродажз метою вигоди) жорстко переслідувалась законом. Земля не продавалась,комерційної нерухомості не існувало, житло надавала держава.
Але з розпадом радянської системи все різко змінилося. Підприємстваотримали відносну свободу, але без держзамовлення виникли труднощі зреалізацією продукції – були відсутні навички роботи в нових умовах.Підприємства почали бідніти, а ті, хто зумів вигідно реалізовувати товар, який вироблявсяна цих підприємствах, мав доступ до колишньої державної / народної сировини та до міжнародних контрактів – збагачувався. Збагаченнюсприяла і величезна диспропорція цін: внаслідок дефіциту імпортного товару їхняціна в нашій країні була завищена в десятки разів.
Збіднілість підприємств призводила до збідніння населення. Замість ринковоїекономіки в країні почала розвиватися торгівля на ринках. Маси пішли на базари,рятуючись від злиднів, і не вважали себе бізнесменами. Вже пізніше, маючи точкуна базарі чи кіоск, люди почали говорити: «маю свій бізнес», але це не тойбізнес, який створює продукцію або послуги, збільшує ВВП і збагачує країну.Справжній дух підприємництва не захопив українців: міжнародні організаціїнаводять дані, що тільки 35 % наших громадян готові до власного бізнесу, що єодним з найнижчих показників у Європі.
Але замість впровадження реформ, спрямованих на розвиток підприємництва,підвищення ініціативи населення, чиновники робили все, щоб бізнес був залежнийвід державних органів, тобто від них самих. Обмеження перевірок підприємствпредставлялось у вигляді позитивних реформ. Збільшення перешкод для бізнесменіврізного характеру (отримання дозвільних документів, завищені вимогисанепідемстанцій, пожежних інспекцій тощо) почало приносити чиновникам значні прибутки. Отже, державна стратегія наданнядозволів перетворилася на систему заохочення до створення перепон дляпідприємців. Бізнесу стало все важче і важче конкурувати з чиновниками:прибуток від підприємницької діяльності іде на зарплати людей, рекламу, оренду,сплату податків; чиновники ж отримують «чистий» прибуток. Звідси і 144 місце заІндексом сприйняття корупції (поряд з Банґладешом, Республікою Конго таКамеруном).
Вбачаю великою проблемою те, що малий і середнійбізнес майже не представлений в політиці. Партіям (як тим, що при владі, так іопозиційним) потрібне фінансування, а отже присутність у своїх рядахпредставників великого капіталу, у тому числі і власників ринків, які хочутьчерез політичні посади зберегти свої економічні позиції. Але при такійполітичній ситуації, яка склалася в нашій державі, у малого і середньогобізнесу мало шансів бути почутими владою. Політична еліта не спирається на ідеїрозвитку підприємництва, хоча, розуміючи, що підприємці є частиною електорату,застосовує технології популізму. Цікаво, що аж до 2005 року в програмахполітичних партій взагалі не були представлені інтереси малого і середньогобізнесу, оскільки підприємці розглядалися як слабка і залежна електоральнагрупа.
В усіх розвинених країнах середній клас формували дрібні та середніпідприємці (згодом і висококваліфіковані наймані працівники). Ще Аристотельговорив, що та держава буде найбільш стабільною, яка має найбільшу кількість«середніх людей». Головною рисою середнього класу є матеріальна незалежність, атому він є основою громадянського суспільства. На відміну від інтересіввеликого бізнесу, інтереси малого і середнього підприємництва напрямуперетинаються з суспільними інтересами.
На мою думку, бізнесменам не вистачає консолідованості, зокремазгуртованості навколо реальної політичної сили, яка може змінити складені за роки незалежності взаємозв’язкиміж владою, бізнесом та народом. Підвищення рівня суспільної участі у підприємництвіпризведе до створення нових робочих місць, покращення матеріального становищанаселення, суттєво збільшить бюджет країни, призведе до розвитку громадянськогосуспільства та політичної культури громадян. Вважаю, що представникам малогота середнього бізнесу необхідно приймати активну участь у політичному житті. Цепризведе до потужних соціально-економічних та політичних модернізаційнихпроцесів в Україні.