Міф про "хаос" внаслідок краху росії – абсурд

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв на одному з форумів заявив, що «якщо право нації на самовизначення в реальності буде реалізоване, тоді замість 193 держав які зараз входять до складу ООН , в Світі виникне більше 500 або 600 держав. Звісно це буде хаос». Такі перестороги є обґрунтуванням тоталітарних режимів, які нині прагнуть реваншу. Президент російської федерації володимир путін вважає величезною помилкою ХХ століття – розпад радянського союзу. Все це відбувається на тлі військового вторгнення в Україну. 

Однак такою ж помилкою можуть вважатися розпад Імперії Габсбургів, Імперії Наполеона, Османської імперії, а далі більше Імперії Чингісхану, Римської імперії, Ассирійської імперії і так далі і тому подібне. Можна перелічувати і дійти аж до Третього Рейху. Тому перед вченими які сповідують ідеї демократії стоїть питання розвінчання низки імперських ідеологем.

У 1721 році цар Петро І проголосив Московське царство «Российской империей», а підкорені фіно-угорські народи Східної Європи – «великоросами», а вже за правління першого президента російської федерації набув поширення термін «россияни». Процес асиміляції народів Уралу, Сибіру і Далекого Сходу триває.

Перед московськими ідеологами стояло завдання: на рівні образів і відчуттів, свідомості й підсвідомості закарбувати в серцях та умах адептів «Москви як Третього Риму» кілька непорушних парадигм, які нині залишаються фундаментальними для російської ідеології.

Проблематика пов’язана з ідеологічними метаморфозами має стати предметом наукових досліджень, а не військових конфліктів. Показово, що в плеяді просвітителів східних окраїн Європи, які поширили на теренах Московії церковнослов’янську мову і писемність, прищеплювали культуру і пропагували історію Русі, були київські просвітителі, випускники Могилянської академії: Єпифаній Славинецький, Дамаскін Галицький, Арсеній Сатановський, Семен Полоцький, Стефан Яворський, Данило Савич Туптало (митрополит Дмитро Ростовський), Феофан Прокопович та інші.

Ці діячі за правління московського царя Петра І розробили підвалини міфу, про три братні слов’янські народи: великоросів, малоросів, та білорусів. Вони не лише «підганяли» тексти давніх літописів під свою гіпотезу, а й вносили корективи в біографії правителів Русі. Пояснення чому це робилось доволі просте. Воно полягає в тому, що значна частина козацької еліти прагнуло від’єднати землі Русі-України від Речі Посполитої і вбачала в московських царях своїх союзників. Водночас московському боярству імпонувало долучитись до слов’янства, як цивілізаційного явища, тобто стати «руськими».

Міф: «росія – єдина й монолітна земля, споконвічними мешканцями якої були і є слов’яни» – насправді проторосійські племена Балтики (чудь, іжора, водь, весь та інші) і Поволжя (ерзя, меря, мурома, мещера й інші) були колонізовані західними полабськими слов’янами, – яких у літописах іменують «варяги» або «русь».

Міф: «росія – оплот православ’я і взагалі справжньої держави» – насправді державність на Схід Європейського континенту принесли варяги, князь Володимир з династії Рюриковичів охрестив народності, які тут мешкали. Православні болгари та інші народи святкують Різдво Христове так само як і інші християни 25 грудня. Святі рівноапостольні Кирило, Мефодій, Ольга і Володимир так само шануються католиками, як і православними.

Міф: «росія – найбільша країна в світі, яка простяглась через більшу частину Євразії» – насправді Росія, розташована в Східній Європі, а Поволжя, Північний Кавказ – захоплені землі, які здавна були оплотом арійської степової землеробсько-скотарської цивілізації. Навіть європейська частина Росії не може вважатися етнічною основою держави, бо не є єдиним етнічним монолітом, а складається з багатьох поневолених корінних народів.

Міф: «росія несла свободу і правду поневоленим народам Балкан» – насправді, як за часів Русі, так і в подальші періоди історії, кожна правляча еліта вирішувала свої корпоративні вузькокланові питання і там, де в правителя не вистачало ресурсів, він на допомогу закликав патріотизм, щоб через лідерів поневолених народів накласти на ці народи інше ярмо.

Таких неправдивих або напівпомилкових тверджень десятки, і всі вони певним чином проєктуються на образи перших князів Русі, тим самим спотворюючи їх до невпізнаваності, щоб вони відповідали ідеологічним кліше та вподобанням адептам політичних кіл.

Найважливіший принцип міжнародного права – право націй на самовизначення, завдяки якому низка поневолених народів Світу отримали незалежність. Народи, землі яких опинились під владою Московії нині нещадно експлуатуються, нищяться і асимілюються, більше того і вони і ресурси їх батьківщин використовуються задля імперських цілей: для війни рф в Україні, для посилення військового забезпечення Китаю, Ірану, Північної Кореї та інших тоталітарних агресивних країн. 

Водночас наступний принцип міжнародного права про непорушність кордонів аж ніяк не суперечить першому, бо адміністративні кордони сучасних областей та регіонів російської федерації, чи не останньої імперії дають змогу розмежувати між собою території розселення різних етнічних спільнот федерації. Отже міф про «хаос», що настане внаслідок краху росії – абсурд, який правителі, які створили тоталітарні режими намагаються використати для цементування своєї злочинної влади.