01 січня 2005 року набувчинності Закон України "Про обов’язкове страхуванняцивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"(надалі – Закон), який суттєво реформував систему правовідносин у сфері використанняавтомобільного транспорту та посилив захист потерпілих віддорожньо-транспортних пригод (надалі – ДТП). Втім, навіть на сьогодні існуєпевний „пласт” проблем у площині його реалізації, котрі зумовлені переважнонеоднозначністю його тлумачення. Дана стаття покликана допомогти практиці урозумінні деяких спірних моментів і з тим сприяти досягненню цілей закону щодозабезпечення реальності відшкодування заподіяної шкоди.

             Спершу варто зазначити, щоаналізований базовий акт у сфері страхування відповідальності автовласників маєматеріально-процедурний характер, і саме цей факт істотно впливає на йогозастосовність. Закріплення процедурних правил у законодавчому акті, котрі заінших умов містяться у правилах страхування, що розробляються страховикамиодноосібно, повинно гарантувати права як споживачів страхових послуг (тобтострахувальників), так і потерпілих у результаті ДТП. З огляду на це особливоїуваги потребують саме інтереси третіх осіб, які не є стороною за договорами ітому не мають можливості впливати на їх зміст. Більш того, завдяки виключеннюлокальних правил страхування та запровадження єдиної системи норм досягаєтьсявисокий ступінь уніфікації законодавства, що в свою чергу забезпечує виконанняпринципу правової визначеності.

             З-поміж великої кількостіновел вказаного закону окремо слід зазначити створення своєрідного „Левіафану”– Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі – МТСБУ), котре,напряму не являючись регуляторним органом, є примусовим об'єднаннямстраховиків, що мають намір здійснювати діяльність у даній сфері. Утім,необхідність такого кроку законодавця цілком виправдана, адже інтересипотерпілих від ДТП осіб щодо гарантованого отримання відшкодування у якнайбільшкороткі строки вимагають посилення адміністративного впливу як на учасниківстрахового ринку, так і на самих водіїв.

             Загальна концепція Закону базуєтьсяна принципі, що виплата відшкодувань потерпілим особам повинна бути здійсненаплатоспроможними страховиками, а не особами, які винні у скоєнні ДТП, з оглядуна необхідність забезпечення гарантованості, швидкості, а також добровільності,тобто отримання компенсації поза судовою тяганиною. Саме із зазначеною метоюпоряд із класичними ризиковими страховиками з’явилося МТСБУ як додатковафінансова інституція, покликана виконувати зобов’язання перед потерпілимиособами у разі, коли вони не можуть бути виконані страховими компаніями зпевних причин.

            На сьогодні в МТСБУстворено два фонди для виплат відшкодувань:
  1. Фонд захисту потерпілих (надалі – ФЗП).
  2. Фонд страхових гарантій (надалі – ФСГ).

 За рахунок ФЗП здійснюються виплати страховихвідшкодувань у разі, зокрема:

Відключити

 -        заподіянняшкоди транспортним засобом, володілець який не застрахував своюцивільно-правову відповідальність, за умови, що потерпілий своюцивільно-правову відповідальність застрахував;

-        заподіянняшкоди невстановленим транспортним засобом;

-        заподіянняшкоди транспортним засобом, який вийшов з володіння особи проти її волі;

-        заподіянняшкоди особами, які мають пільги щодо сплати страхових внесків;

-        недостатностікоштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований;

Відключити

-        наданнястрахувальником або іншою особою, відповідальність якої застрахована, своготранспортного засобу працівникам міліції та медичним працівникам згідно зчинним законодавством.

 За рахунок ФСГ здійснюються виплати у разі,зокрема:

 -        заподіянняшкоди автомобілями, зареєстрованими в Україні, за кордоном, за умови наявностіу водія полісу страхування «Зелена картка»;

-        заподіянняшкоди водіями-нерезидентами на території України;

Відключити

-        тощо.

 Окремо слід зазначити, що зазначені виплати вправіотримати не тільки потерпілі особи, але й страховики у порядку реалізації праварегресу до особи, відповідальної за завдані збитки.

 Наскільки відомо авторові статті, страховимикомпаніями на сьогодні досить широко використовуються механізми відшкодуваннязавданих збитків з ФСГ, проте не звертається належна увага на можливістьотримання компенсації з ФЗП. Натомість, звичайною практикою є зверненнястраховиків, зокрема, з претензіями/позовами безпосередньо до осіб, які:

 -        незастрахували свою цивільно-правову відповідальність;

-        заволоділитранспортними засобами проти волі власників.

 Більш того, заборгованості щодо відшкодуванняшкоди, завданої невстановленим транспортним засобом, як правило, кваліфікуютьсяяк безнадійні та залишаються нестягненими.

 Вирішення окреслених проблем щодо отриманнярегресних відшкодувань страховими компаніями автор статті вбачає у більшефективній взаємодії останніх з МТСБУ, зокрема, шляхом подання відповіднихпретензій та позовів. В цьому контексті варто зазначити, що за даними Єдиногодержавного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua) на сьогодні практично відсутні судові спористраховиків з МТСБУ щодо здійснення останнім виплат з ФЗП. Разом із тим,отримання страховими компаніями таких відшкодувань в якості компенсації шкоди,завданої невстановленими особами або особами, які не мають полісу страхуванняцивільно-правової відповідальності, могло б істотно підвищити платоспроможністьтаких страховиків.

 Таким чином, слід мати на увазі, що чиннезаконодавство передбачає досить ґрунтовний механізм захисту потерпілих від ДТП,зокрема, встановлюючи обов’язкові виплати з фондів МТСБУ за шкоду, яка зоб’єктивних підстав не може бути компенсована страховиками. При цьомустраховикам у свою чергу слід ефективніше взаємодію з МТСБУ для більш широкоїреалізації своїх регресних вимог.

регресні вимоги позов страховик ДТП винуватий особа потерпілий