Тест на COVID-19 при відрядженні працівника за кордон: як правильно оподаткувати
Якщо підприємство відправляє працівника за кордон у відрядження, однією з обов’язкових умов у більшості держав є проходження тесту на COVID-19.
У бухгалтерів у цьому випадку виникає запитання: якою нормою Податкового кодексу України потрібно керуватися в разі оплати за тестування?
Щоб відповісти на нього, розглянемо норми двох статей Податкового кодексу України (надалі за текстом ПКУ) 165.1.19 та 170.9.1. пп. а)
Сфери регулювання відносин зазначеними нормами є різними.
Положення ст. 165.1.19 ПКУ регулюють відносини щодо звільнення від оподаткування допомоги на лікування чи медичне обслуговування платника податків — фізичної особи.
На що необхідно звернути увагу:
— природа виникнення такої допомоги — добровільне її надання роботодавцем. Тобто, надання такої допомоги не є обов’язком податкового агента — юридичної особи, якщо інше не передбачено Законом (випадки обов’язкового лікування чи медичного обслуговування роботодавцем окремо зазначені у відповідних Законах).
Отже, така допомога, включно з тестуванням на COVID-19, не є обов’язком роботодавця.
— така допомога не пов’язана з підприємницькою діяльністю роботодавця.
Положення ст. 170.9.1. пп. а) ПКУ регулюють відносини щодо оподаткування надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутих у встановлений строк.
Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту (або до іншої держави, — якщо відрядження закордонне) для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
На що необхідно звернути увагу:
— природа виникнення таких витрат — трудові відносини щодо виконання посадових обов’язків за межами постійного місця роботи;
— пов’язано з перетинанням кордону, а тому і з необхідністю виконання відповідних правил і процедур в’їзду на територію іншої держави;
— такі витрати на відрядження повинні мати прямий зв’язок з основною діяльністю підприємства — підприємницькою діяльністю, а не з особистими потребами робітника.
Абз. 2 ст. 170.9.1. пп. а) ПКУ містить випадки, за яких відшкодовані підприємством витрати робітника при відрядженні не є доходом останнього, а саме:
«…
Не є доходом платника податку — фізичної особи, яка перебуває в трудових відносинах зі своїм роботодавцем сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на… інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування в місці відрядження, у тому числі будь-які збори й податки, що підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат».
У зв’язку з розповсюдженням вірусної інфекції COVID-19 майже всі держави внесли зміни до правил в’їзду, щодо обов’язкової наявності тесту на COVID-19. Такі витрати не можна розглядати як особисті витрати працівника чи його забаганки, з огляду на те, що без наявності тесту відрядження не відбудеться. А тому, як передбачено зазначеною вище нормою, — такі витрати не можуть розглядатися як доходи працівника.
Вважаємо за необхідне акцентувати на тому, що будь-які витрати підприємства треба розглядати з погляду їхньої мети. Наявність ділової мети у витратах на відрядження щодо ведення бізнесу — є визначальною при виборі норми права, яку необхідно застосувати.
З огляду на зазначене, — при відрядженні за кордон необхідно користуватися нормами ст. 170.9.1. пп. а) Податкового кодексу України, яка регламентує звільнення від оподаткування ПДФО витрат на проведення тесту на COVID-19. Такі витрати є витратами підприємства на відрядження, пов’язані з підприємницькою діяльністю підприємства.
