Договір позики не підписував, а борг вимагають?

Останніми роками практикуючі юристи все частіше стикаються з договорами позики, у яких позичальники заперечують факт їх укладення, та вказують на те, що вони не підписували ці договори. Укладення таких договорів є поширеним інструментом, який використовують  зловмисники для заволодіння коштами чи майном фізичних чи юридичних осіб.

Як захистити «боржника» у такому спорі, враховуючи те, що він жодних договорів не підписував і коштів у позику не брав? Чи є такий договір неукладеним, нікчемним чи недійсним?

Відповідь на це запитання спробуємо знайти у практиці судів загальної юрисдикції, користуючись аналізом окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Аналіз окремих питань судової практики), який 24.01.2017 опубліковано на сайті Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Неукладений договір

Перш за все слід пам’ятати, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом; судам слід відмовляти у задоволенні позову з такою вимогою. Якщо в ході розгляду судового спору суд виявить ознаки за якими договір можна визначити як неукладений, то суд вказує про це у мотивувальній частині судового рішення.

Договір позики є неукладеним тільки у тому випадку, якщо судом буде встановлено, що позикодавець не передав кошти позичальнику. Слід пам’ятати про правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справі № 6-1103цс16 відповідно до якої письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. З огляду на це можливості довести, що позикодавець не передавав кошти позичальнику обмежені. Це можливо довести, якщо позикодавець сам визнає цю обставину, чи не зможе надати оригіналу договору позики.

Якщо ж все таки вдасться довести, що позикодавець не передавав кошти позичальнику, то договір позики є неукладеним, адже відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України в разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. За змістом ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З огляду на вказані положення закону договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей.

Суд, встановивши в ході розгляду справи, що гроші не передавались, у мотивувальній частині рішення зазначає, що відповідний договір є неукладеним, а отже не породжує правових наслідків (ухвала ВССУ від 30.09.2015 у справі № 6-22599св15) і тому не потребує визнання недійсним. Аналогічна позиції відображена в Аналізі окремих питань судової практики.

Нікчемність договору

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. У разі ж встановлення підстав вважати правочин нікчемним, суд повинен вказати в резолютивній частині рішення про його нікчемність та застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

То за яких умов описаний вище договір позики є нікчемним?

Аналіз положень ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець не пов’язує нікчемність договору позики з тою обставиною підписував його позичальник чи ні, такий договір є нікчемним у тих випадках, якщо він:

• вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності у разі відсутності схвалення такого правочину (ч. 2 ст. 221 ЦК України);
• правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України);
• вчинений недієздатною особою у разі відсутності схвалення правочину опікуном (абз. 2 ч. 1 ст. 226 ЦК України);
• порушує публічний порядок (ч. 2 ст. 228 ЦК України).

Недійсний договір

З огляду на викладене вище, договір позики, який позичальник не підписував та на підписання якого не уповноважував інших осіб має визнаватись недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225
ЦК України тощо), то такий правочин є оспорюваним.

В Аналізі окремих питань судової практики (Розділ 8) ВССУ зазначає, що суди, встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, мають виходити з того, що такий договір є вчиненим. Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв’язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

При цьому ВССУ наголошує на необхідності проведення судової почеркознавчої експертизи у такому випадку, оскільки заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин не може доводитися свідченням свідків.

Таким чином, якщо відсутні докази того, що позикодавець не передавав позичальнику кошти за договором позики та за відсутності передбачених законом підстав нікчемності такого договору, особа, яка оспорює факт підписання нею такого договору позики має звертатись до суду із вимогою про визнання цього договору недійсним. Відсутність її підпису на цьому договорі встановлюється висновком експерта.