Подарувати чи заповісти?

Договір дарування та заповіт є одними з інструментів, які використовуються у взаємовідносинах як між близькими родичами, так і третіми особами, коли йде мова про передачу майна у власність. Тим не менш, багато людей не зовсім розуміють відмінність заповіту від дарування і часто задаються питанням як краще та вигідніше зробити.

Почнемо з понять заповіту та договору дарування.

Заповіт – односторонній акт, у якому викладено волевиявлення фізичної особи щодо розпорядження майном на випадок її смерті. В свою чергу, договір дарування – згода, на підставі якої право власності переходить від однієї особи (Дарувальника) до іншої особи (Обдарованому). Саме на підставі цих документів здійснюється перехід прав власності, однак між ними криється суттєва різниця.

Основна відмінність між заповітом та договором дарування у переході права власності. Так, заповіт оформлюється протягом життя, але право власності переходить до спадкоємця лише після його смерті після 6 місяців, встановлених законом для оформлення майна. На відміну від договору дарування, заповіт не означає, що людина перестала бути власником майна. Більше того, є час для маневрувань – будь-якої миті можна передумати і написати новий заповіт, призначити інших спадкоємців. Після складання нового заповіту старий автоматично втрачає силу. Зовсім інша ситуація з договором дарування. Договір дарування – двостороння угода, для оформлення якої повинна бути взаємна згода сторін. Після того як договір дарування укладений, майно одразу вибуває з володіння та власності Дарувальника. Змінити рішення та забрати подароване майно фактично неможливо, оскільки законом визначаються дуже складні, з точки зору доведення, умови, за яких договір може бути визнаний судом недійсним. Наприклад, якщо одна з сторін перебувала під впливом алкоголю, наркотичних, медичних препаратів і тому не усвідомлювала значення своїх дій, або при підписанні договору застосовувались насильницькі методи та примус.

Особливості складення заповіту та договору дарування

Якщо Ви визначались з правочином, то слід зупинитись на особливостях їх складання. Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, має бути особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у Цивільному кодексі. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, зазвичай це чи сільський голова чи секретар сільської ради. Допускається, що заповіт може бути посвідчений головним лікарем в період перебування людини на лікуванні, капітаном судна, командиром (начальником) військової частини тощо. Заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, – начальником такої установи.

Діє принцип свободи заповіту, який означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі. У заповіті має бути чітко зазначено: що, скільки і кому буде належати. Трапляються випадки, коли у заповіті вказано про передачу конкретного майна, а про все майно не вказано. В такому разі інше майно спадкується по закону.

Момент, який має бути враховано: не дивлячись на волю спадкодавця викладену у заповіті, є така категорія спадкоємців, яка отримує спадщину в незалежності від волі Заповідача, так звана обов’язкова частка – малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту отримують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Наприклад, у спадкодавця чоловіка є дружина та двоє дітей, одна з яких неповнолітня. В незалежності на кого складено заповіт, неповнолітня дитина отримає половину частки, яку він мав би отримати по закону і яка складає 1/6.

Договір дарування таких обмежень не має. Договір дарування також відповідно до Цивільного Кодексу України має бути нотаріально завірений, оскільки є підставою для реєстрації прав власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після перереєстрації одноосібним власником стає одарована особа, інші громадяни вже претендувати на майно права не мають.

Витрати

У процесі реєстрації спадщини витрати будуть нести як заповідач, так і спадкоємець. З власника майна утримується держмито та нотаріальний збір. В подальшому, під час оформлення права на спадщину, родичу необхідно сплатити нотаріусу державне мито – 0,5% від оціночної вартості спадкового майна, а також військовий збір – 1,5%. Родичі також будуть нести витрати при оформленні нерухомості в реєстраційних органах. Від сплати державного мита звільняються спадкоємці першої черги – батьки, діти, чоловік (жінка).

У процесі передачі майна під час дарування Даруючий має здійснити попередню оцінку майна. Далі розмір відсотку залежатиме від того, хто отримує дарчу. Так, наприклад, від податку буде також звільнено найближчих родичей першого ступеню спорідненності: батьки, діти, чоловік або жінка. Податок у розмірі 5% від оціночної вартості дарунку доведеться сплатити тим, хто не доводиться Дарувальнику близькими родичами, і 15% – якщо подарок отриманий від нерезидента.

А як надійніше?

Єдиного правильного рішення не існує. Якщо правонаступників та претендентів на спадок багато, у такому випадку попередньо укладений договір дарування гарантовано забезпечить перехід майна у власність бажаній особі, навіть з якою не встановлено родинного зв’язку. Підводне каміння в процесі дарування несе в собі лише моментальний перехід права власності до Обдарованого, якщо є підстави вважати, що такий жест може бути використано у корисливих цілях. Щодо заповіту то, слід мати на увазі, що у будь-який момент він може бути відкликаний. Потрібно пам’ятати, що цивільний кодекс містить ще і інші альтернативи. Так, є варіант укласти договір довічного утримання, згідно з цим договором майно отримує конкретна особа, але вона зобов’язана до смерті доглядати власника без права розпоряджатись майном. У випадку невиконання такого обов’язку договір може бути розірвано, а майно повернуто.